Атлантида: міф чи історична пам’ять про Санторіні?

Фрески Акротірі як документ зниклого ландшафту

Мінойська цивілізація та її зв’язки з Ханааном, Левантом та Анатолією

Чому Платон міг знати про Санторіні

Вулканічна катастрофа як основа міфу про Атлантиду

Колись Содом та Гомора вважалися легендою, поки ми не отримали наукове дослідження про вибух метеориту над Йорданською долиною. Мінойці, що почали панувати в землях Ханаана, втратили свій вплив. А потім стався наступний вибух — вулканічний на Санторіні. Хоча, може, все це геологічно було пов’язано, хто зна. Бо різниця в часі між вибухом метеориту та вулканом невідома. Але протягом століття велика мінойська цивілізація зазнала знепаду. Й якщо для сучасної людини — то були б геологічні та космічні події, то люди бронзової епохи позначили це як покарання богами. Й навіть в античності були дві думки про реальність Атлантиди. Бо Арістотель вважав її вигадкою Платона. А Крантор — історічною реальністю. 

Тому нам треба пам’ятати, що, можливо, Платон створив літературний міф з філософською метою. Античні автори вже сперечалися про його правдивість. Пізніші століття додали величезний шар фантазій. Сучасні «локації Атлантиди» — здебільшого псевдонаука. Реальних археологічних доказів існування Атлантиди поки немає. 

Але у 2020 році вийшло дуже важливе дослідження по темі. Саме про нього ми й поговоримо.  

Й спочатку згадаємо історію та опис Атлантиди за Платоном та його єгипетськими жрецями, що знали про небесні катаклізми та їх регулярність — те, що лежить в основі наших уявлень про Апокаліпсис.  Як говорив египетський жрець грецкому мандрівнику: 

[22c] Багато разів у різні епохи людський рід зазнавав і ще зазнає великих знищень — найбільших від вогню та води, а менших — від безлічі інших причин. Адже те, що у вас розповідають про Фаетона, сина Геліоса, який запряг колісницю свого батька, але не зміг їхати його шляхом і спалив усе на землі, а сам загинув від блискавки, — це має вигляд міфу, але істина в тому, що це — періодичне відхилення небесних тіл, яке через довгі проміжки часу спричиняє велике спустошення вогнем на землі. Plato. Platonis Opera, ed. John Burnet. Oxford University Press. 1903.

Можливо, й Фаетон має космічну історію, яку ми поки що не визнали й не дослідили у часі. А може, його історія й була вибухом над Іорданською долиною. Або інше небесне тіло з історії апокаліпсису. Але наша увага зараз прикута до Атлантиди.

Історія Аталантіди за Платоном

Після поділу землі між богами Атлантида дісталася Посейдону. На пагорбі серед великої рівнини жила смертна жінка Клейто. Посейдон закохався в неї й, щоб ніхто не міг підійти, оточив пагорб:

• 3 кільцями моря
• 2 кільцями землі

Це стало ядром майбутньої столиці. Клейто народила Посейдону п’ять пар близнюків — десять синів. Найстарший — Атлас, верховний цар, басілевс. Від нього назва острова — Атлантида, а океану — Атлантичний. Кожен син отримав свою область, але старший Атлас Басілевс мав владу над усіма й передавав її у спадщину старшому синові.

Центральний острів був діаметром в 5 стадій ≈ 925 м . Потім 1 стадія внутрішнього кільця води ≈ 185 метрів. Потім 2 стадії внутрішнього кільця землі ≈ 370 м. Потім 2 стадії середнього кільця води ≈ 370 м. Потім 3 стадії: середнє кільце землі ≈ 555 м. Потім 3 стадії — зовнішнє кільце води ≈ 550 м, що разом ставить 2,5 км радіус столиці Атлантів та 5 км діаметр. Й равніна, з півночі захищена горами, простяглася навкруги 555 км на 370 км. Й ще канал навколо равнини 1850 км. Крім того, столиця була з’єднана з морем великим каналом завдовжки 50 стадій, ≈ 9250 метрів, шириною ~90 метрів та глибиною ~30 метрів. Через нього трієри входили у зовнішнє коло.

На центральному острові за золотим муром стояло вкрите золотом та сріблом святилище Клейто та Посейдона . Також тут були храм Посейдона довжиною ≈ 185×30 метрів та його гай. Щоб порівняти, Парфенон був 70×30 метрів. Навколо — царські палаци, золоті статуї Посейдона, нереїди на дельфінах та статуї царів та їх дружин. Також були бесейни для купання окремо для царів, жінок, приватних осіб та коней. Також тут були житла найближчої варти. 

На першому кільці знаходилися сади, гімнасії, святилища, варти. На другому кільці були виправлені гавані, доки, склади.  Тут стояли кораблі. На третьому був побудований іподром, були житлові райони та міські стіни. 

Зовнішня стіна міста була з меді, наступна з олова, акрополь — орхалк. 10 царів керували своїми областями. Але раз на 5 або 6 років царі збиралися в храмі Посейдона, щоб принести жертви. Бика ловили без заліза, змішували жертвену кров з вином й клялися дотримуватися законів Посейдона. 

З часом божа кров в нащадках змішувалася з людською, й рід занепадав.  А потім Атлантида напала на Афіни, Єгипет, Тірренію (Італія, Етрурія) та інші народи Середземного моря. Саме Афіни зупинили їхню експансію й перемогли.

Після війни сталися потопи, землетруси, і острів потонув за один день і одну ніч. На його місці залишилося море мулу, непрохідне для кораблів.

Мінойська печатка де можливо зображена комета.

Сучасні дослідження Атлантиди: Санторіні як реконструйований ландшафт мінойської епохи

Йоганн не шукає «Атлантиду» як міфічний континент. Він реконструює реальний острів Тера (Санторіні) до виверження, а потім порівнює отриманий ландшафт із описом Платона. І саме тут виникає несподівана відповідність.

Методологія: як відтворюють зниклий острів

Йоганн використовує багаторівневий підхід, який у сучасній археології вважається «золотим стандартом» реконструкції зниклих ландшафтів:
1. Цифрові моделі рельєфу (DEM)
Використано дані:
-SRTM XSAR (NASA, 2000)
-EU-DEM (Copernicus)
-Google Earth Pro elevation model

Це дозволило відтворити сучасний рельєф з точністю до 30 м, а потім «відкотити» його до стану до виверження.

2. Геологічні карти та вулканологія
Основою стали:
-карта Druitt et al. (1999),
-дані про Cape Riva eruption (22 тис. років тому),
-реконструкція передміноїдної кальдери,
-моделювання часткового обвалу кальдери..

Це дозволило зрозуміти, які частини острова існували у мінойську добу, а які зникли.

3. Аналіз фресок Акротірі (West House, Room 5)
Це ключовий елемент. Мінойські художники малювали натуралістично, з реальною перспективою.
Йоганн визначив:
-точки огляду художника,
-кут огляду,
-співвідношення висот гір,
-розташування мисів, лагун, скель,
-конкретні вулканічні конуси, які сьогодні зникли.

Фрески стали фактично фотореалістичним архівом ландшафту, який знищило виверження.

4. 3D-моделювання острова
Використано програму World Creator 2.4.1, яка дозволила:
-відтворити острів у масштабі 20×18 км,
-реконструювати лагуни, мисові лінії, вулканічні конуси,
-відновити «священний круглий острів» у центрі лагуни,
-створити модель, яку можна порівнювати з фресками та текстом Платона.

Що показала реконструкція: Санторіні до катастрофи

1. Круглий острів у центрі лагуни
У центрі великої лагуни існував круглий острів діаметром ~2 км, який піднімався протягом 18 тисяч років, був оточений природними дамбами (lava flows), мав власні поселення, зображені на фресках. Це — єдиний відомий у Егейському світі круглий острів у центрі кільцевої лагуни, що напряму перегукується з платонівським описом.

2. Лагуни як природні «кільця»
Фрески показують внутрішню лагуну, зовнішню лагуну, природні дамби, проходи для кораблів. Це створює концентричну структуру, яку Платон описує як «кільця моря і землі».

3. «Дві священні гори»
На фресках видно два вулканічні щити Mt. Skaros Minoica (~560 м) і Mt. Therasia Minoica (~670 м). Ці гори стояли поруч, домінували над ландшафтом й були видимі з усіх точок лагуни. Платон згадує гори на півночі, які «високі, прекрасні і багаті лісом» — це повністю відповідає реконструкції.

4. Родюча рівнина на півдні
Йоганн відтворює велику рівнину, що простягалася на південь від лагуни — саме там, де Платон розміщує «велику родючу рівнину Атлантиди».

5. Канали та проходи
На фресках видно штучні канали, проходи між дамбами, судноплавні маршрути. Платон описує великий канал, що з’єднує місто з морем — і на реконструкції є природний аналог.

Порівняння з Платоном: чому модель узгоджується

Йоганн не стверджує, що Санторіні = Атлантида. Але він показує, що ландшафт Санторіні до виверження має дивовижну структурну відповідність платонівському опису:

Це не «доказ», але узгоджена модель, яка не суперечить жодному відомому факту.  Єгипетські архіви могли зберегти пам’ять, яку Солон отримав та передав грецькому світу. А Платон перетворив її на філософський міф. А завдяки науковим дослідженням ми можем з вами прогулятися по прадавньому санторіні-Атлантіді за допомогою цифрових технологій. 

Руйнування Терри почалося десь у 1520 році до н.е. Й остаточне руйнування сталося через 40-60 років. Приблизно коллапс тривав десь 100 років. Може, саме тому археологи не знайшли коштовностей та людських тіл, як у Помпеях. Бо на своїх човнах нащадки Посейдона покинули свій дім завчасно до остаточного вибуху.

Мінойська кераміка з Тери знайдена на Криті. Також в цей час там збільшується населення.  Тому існує версія, що мешканці перебралися сюди. Але хтось міг поплисти в Карію та Лікію, де були контакти. Угаріт, Газа, Ашкелон — Ханаан теж міг прийняти біженців, що володіли майстерністю та пророцким даром. Бо саме мінойці заснували багато святилищ, що потім стали грецькою спадщиною. Дельфи, Ефес, Додона — всюди, де пророкували, можна відчути відгук мінойської цивілізації. Але про це буде далі, коли я напишу статтю про меліс.

А поки що можете прочитати ті самі рядки про Атлантіду, що дійшли до нашого часу. Перекладала я їх за допомогою ШІ з грецької мови. Бо англійська іноді викривляє змісти.  Можете порівнювати самостійно й вирішувати, чи є Санторіні прадавньою Атлантідою чи ні. 

©Ежені МакКвін-2026

Платон «Τίμαιος» 

24e У наших записах розповідається, як одного разу ваша держава зупинила наступ величезного війська, що вирушило з далекого краю Атлантичного океану й нахабно намагалося підкорити всю Європу й Азію. Тоді море було судноплавним, бо перед устям, яке ви, греки, називаєте «стовпами Геракла», лежав острів, більший за Лівію та Азію разом. З нього можна було переходити на інші острови, а з островів — на цілий материк, що лежав навпроти.

25a Бо все, що всередині цих стовпів, — це лише затока з вузьким входом; а те, що поза ними, — справжній океан, і земля навколо нього справедливо зветься континентом у повному сенсі. На цьому острові Атлантиді існувала спілка царів, велика й дивовижна, яка володіла всім островом, багатьма іншими островами та частинами материка.

25b Вони панували над Лівією аж до Єгипту і над Європою аж до Тірренії. Зібравши всі свої сили, вони одного разу спробували підкорити одним ударом і вашу країну, і нашу, і всі землі всередині стовпів.

25c Тоді, о Солоне, доблесть і сила вашої держави стали явними для всього світу. Ви перевершили всіх у мужності та військовому мистецтві, частково ведучи греків, а частково, коли вас покинули, борючись самі, витримали найстрашніші небезпеки, перемогли загарбників і поставили трофей, врятувавши від рабства тих, хто ще не був поневолений, і великодушно визволивши всіх нас, хто живе в межах Гераклових стовпів.

25d Але згодом сталися страшні землетруси й повені, і за один тяжкий день і ніч увесь ваш воїнський рід був поглинутий землею, а острів Атлантида так само занурився в море й зник. Тому тепер те місце стало непрохідним і недоступним, бо його затулили мілкі поклади мулу, що залишилися після осідання острова.»

Наступни рядки  з «Κριτίας»

113c Як уже було сказано раніше про поділ землі між богами — що вони розділили між собою всю землю, отримавши то більші, то менші частки, і спорудили собі святині та місця жертвопринесень, — так само і Посейдон, отримавши у жереб острів Атлантиду, поселив там своїх нащадків, народжених від смертної жінки, у певному місці острова. Біля моря, приблизно посередині всієї рівнини, яка, як кажуть, була найкращою з усіх рівнин і найпридатнішою для життя, за п’ятдесят стадіїв від неї стояла невисока гора. На ній мешкав один із перших людей, що народилися з землі, на ім’я Евейнор, який жив там зі своєю дружиною Левкіппою. Вони мали єдину дочку, Клейто.

113d Коли дівчина досягла шлюбного віку, її батьки померли. Посейдон, запалавши бажанням до неї, з’єднався з нею. І, щоб ніхто з людей не міг наблизитися до неї, він оточив пагорб, де вона жила, кільцями води й землі, більшими й меншими, чергуючи їх одне з одним, немовби виточуючи їх навколо середини острова. Було два кільця землі й три кільця моря, рівновіддалені одне від одного з усіх боків, так що місце стало недоступним для людей, бо тоді ще не існувало ні кораблів, ні мореплавства.

113e Сам же він, як бог, легко впорядкував острів у центрі цих кіл, провівши з-під землі два джерела — одне гаряче, друге холодне — і давши землі всілякі плоди в достатку.

114a — 114b Народивши п’ять пар близнюків-чоловіків, він виховав їх і поділив увесь острів Атлантиду на десять частин. Найстаршому, який народився першим, він дав материнське житло та центральну ділянку, найбільшу й найкращу, і поставив його царем  над усіма іншими. Іншим він дав владу над багатьма людьми й великими територіями. Імена він дав усім: найстаршого, царя, назвав Атласом — від нього отримали ім’я і весь острів, і море навколо нього, Атлантичне. Його близнюка, який отримав крайній захід острова, біля Гераклових стовпів, у місцевості, що нині зветься Гадирською, грецькою мовою називали Евмелом-Εὔμηλον, а місцевою — Гадіром- Γάδειρον.

114b — 114c Другу пару він назвав Амфір і Евемон; третю — Мнесей і Автохтон; четверту — Еласіпп і Местор; п’яту — Азай і Діапреп.

114c — 114d  Усі вони та їхні нащадки багато поколінь жили там, правлячи численними островами в морі, а також, як уже було сказано, володіючи землями аж до Єгипту й Тірренії. Рід Атласа був найшанованішим; найстарший цар (βασιλεὺς) завжди передавав владу найстаршому зі своїх синів, і так тривало багато поколінь. Вони мали багатства стільки, скільки не мав жоден рід царів ні до них, ні після них. Усе, що тільки можна було спорудити в місті й у країні, вони мали в надлишку.

114e — 115a Багато чого приходило до них ззовні завдяки їхній владі, але найбільше давала сама земля: усі метали, тверді й плавкі, і особливо той, що нині зветься оріхалк, тоді ж був другим за цінністю після золота й добувався в багатьох місцях острова. Земля давала також безліч дерев для будівництва, і годувала як свійських, так і диких тварин. Особливо багато було слонів, бо земля давала рясну поживу всім істотам — болотним, гірським, рівнинним — і тим більше найбільшому й найненажерливішому з них.

115a — 115b Усе, що нині земля десь вирощує запашного — корені, трави, дерева, соки, квіти, плоди — усе це вона давала в достатку. Так само й усі плоди, що служать їжею людям: зернові, бобові, плоди дерев, що дають напої, їжу й олії, а також важкодоступні горіхи й усе, що ми кладемо на стіл для втіхи чи після ситої трапези — усе це острів, священний і прекрасний, давав у незліченній кількості.

115c — 115e Отримавши все це від землі, вони спорудили святині, царські палаци, гавані, корабельні стоянки й упорядкували всю країну. Кільця моря, що оточували первісне місто, вони спершу з’єднали мостами, зробивши дорогу до палаців. Палаци вони будували на місці, де жили бог і їхні предки, і кожен наступний цар перевершував попереднього, доки не створили споруду, що вражала величиною й красою. Вони прорили канал від моря завширшки три плетри, завглибшки сто футів і завдовжки п’ятдесят стадіїв, який вів до зовнішнього кільця. Так вони зробили підхід із моря до внутрішніх кіл, немов до гавані, достатньо широкою для найбільших кораблів.

116a — 116b Кільця землі, що відділяли кільця моря, вони прорізали під мостами настільки, щоб могла пройти трієра, і накрили зверху, щоб можна було проходити під мостами. Найбільше кільце моря було завширшки три стадії; наступне кільце землі — такої ж ширини; друге кільце моря — два стадії; друге кільце землі — знову шириною, рівною попередньому морському; а навколо центрального острова було кільце завширшки один стадій. Сам острів мав у діаметрі п’ять стадіїв.

116b — 116c Вони оточили кільця й міст широкими кам’яними стінами, поставивши башти й брами на переходах. Камінь добували з-під острова й з-під кіл — білий, чорний і червоний — і з нього ж видовбували подвійні корабельні стоянки. Будівлі вони робили то однотонні, то строкаті, змішуючи камені для краси. Зовнішню стіну найбільшого кільця вони покрили міддю, внутрішню — оловом, а стіну навколо акрополя — оріхалком, що сяяв вогнистим блиском.

116c — 116e Усередині акрополя стояли царські палаци. У центрі було святилище Клейто й Посейдона, недоступне для сторонніх, оточене золотим муром. Там вони вперше з’єдналися й народили рід десяти царів. Щороку з усіх десяти округів приносили туди належні жертви. Храм Посейдона був завдовжки стадій, завширшки три плетри, і відповідної висоти. Він мав дещо варварський вигляд. Зовні його вкрили сріблом, а вершини — золотом. Усередині стеля була зі слонової кістки, прикрашена золотом, сріблом і оріхалком; стіни, колони й підлога були вкриті оріхалком. У храмі стояли золоті статуї: бог на колісниці, запряженій шістьма крилатими кіньми, та сто нереїд на дельфінах, бо такою вважали їхню кількість. Було також багато інших статуй — дарів царів і приватних осіб.

117a — 117b Навколо храму стояли золоті статуї всіх десяти царів і їхніх дружин, а також багато інших великих дарів від царів і підданих. Вівтар був величезний і відповідний до всього цього оздоблення. Два джерела — холодне й гаряче — давали воду в достатку й чудової якості. Навколо них спорудили будівлі й посадили дерева, створили відкриті та закриті басейни для купання — окремо для царів, окремо для приватних осіб, окремо для жінок, окремо для коней та інших тварин.

117b — 117c Воду відводили до гаю Посейдона, де росли дерева надзвичайної краси й висоти, а також до зовнішніх кіл через канали під мостами.

117c — 117d Там було багато святилищ різних богів, численні сади й гімнасії — окремо для людей, окремо для коней — на кожному з двох кілець. На найбільшому кільці був іподром завширшки стадій, що тягнувся навколо всього кільця.

117d — 117e По обидва боки акрополя були житла для охоронців. Найвірніші жили на меншому кільці, ближче до акрополя; найвідданіші — всередині акрополя, біля самих царів. Корабельні стоянки були заповнені трієрами й усім спорядженням, потрібним для них.

117e — 118a Зовнішнє місто було оточене стіною, що тяглася на п’ятдесят стадіїв від найбільшого кільця й гавані, і з’єднувалася з каналом, що виходив у море. Місто було густо забудоване, а гавань і канал були переповнені кораблями й купцями з усіх країн, створюючи безперервний шум і гамір удень і вночі.

118a — 118b Щодо решти країни, то її природу й упорядкування слід також згадати. Вся місцевість була дуже висока й крута біля моря, а навколо міста лежала рівнина, рівна й гладка, витягнута на три тисячі стадіїв у довжину й дві тисячі у ширину, звернена на південь і захищена з півночі горами. Гори тоді славилися числом, величиною й красою, мали багато багатих поселень, річок, озер, лугів, достатніх для всіх тварин, і безліч дерев різних видів.

118c — 118e Рівнина була впорядкована природою й багатьма поколіннями царів. Вона була майже прямокутною, і те, що не відповідало формі, було виправлено каналом, проритим навколо. Канал мав глибину в один плетр, ширину в один стадій і довжину в десять тисяч стадіїв. Він приймав води з гір і вів їх до міста, а звідти — до моря. Від нього відходили прямі канали завширшки сто футів, на відстані ста стадіїв один від одного, і ними доставляли деревину та інші товари на човнах. Двічі на рік вони збирали врожай: взимку — завдяки дощам Зевса, а влітку — завдяки водам із каналів.

119a — 119b Кожна земельна ділянка рівнини мала виставляти одного воїна-ватажка. Ділянка мала розмір десять на десять стадіїв, а всього таких ділянок було шістдесят тисяч. Населення гір і решти країни було незліченне, і всі вони були розподілені між цими ватажками. Кожен ватажок мав виставити: шосту частину бойової колісниці з тисячі колісниць; двох коней і вершників; ще одну пару коней із колісницею без воза, з воїном зі щитом і візником; двох гоплітів; двох лучників і двох пращників; трьох метальників каміння й трьох метальників списів; чотирьох моряків на екіпаж двохсот і тисячі кораблів.

119c — 119e Щодо влади й почесних посад, то спочатку було встановлено таке: кожен із десяти царів правив у своїй області й у своїй столиці, караючи й страчуючи, кого хотів. Але спільна влада й взаємні стосунки визначалися заповітами Посейдона, записаними на оріхалковій стелі, що стояла в храмі Посейдона в центрі острова. Раз на п’ять або шість років, чергуючи парні й непарні числа, вони збиралися разом, радилися про спільні справи й судили тих, хто порушив закони. Перед судом вони приносили клятву: у храмі було багато биків, і десять царів, залишившись самі, молилися богові, щоб він дав їм упіймати жертву, яка йому до вподоби. Вони ловили бика без заліза — лише палицями й петлями. Кого ловили, того приводили до стели й заколювали так, щоб кров стікала по написах. На стелі був записаний великий прокльон для тих, хто порушить клятву.

120a Після того, як вони приносили жертву за законами, вони збирали кров у кратер, змішували її з вином, кидали згусток за кожного з царів, а решту спалювали, очищаючи стелу. Потім, зачерпнувши з кратера золотими чашами, вони лили на вогонь і клялися судити згідно з написаними законами, карати порушників і надалі не порушувати жодного з приписів, не правити й не підкорятися інакше, ніж велить закон батька.

(диплографія 120a Після того як вони приносили жертву згідно зі своїми законами й очищали всі частини бика, вони змішували в кратері вино з кров’ю, кидали в нього згусток за кожного з царів, а решту приносили у вогонь, очищаючи стелу. Потім, зачерпнувши з кратера золотими чашами, вони лили на вогонь і клялися судити згідно з написаними на стелі законами, карати того, хто порушив їх раніше, і надалі не переступати жодного з приписів, не правити й не підкорятися інакше, ніж велить закон батька. Промовивши ці клятви за себе й за свій рід, кожен із них пив і клав свою чашу в святиню бога. Після цього вони проводили час за вечерею та необхідними справами.)

120b Коли ж наставала ніч і вогонь згасав, усі царі одягали найкращі темно-сині шати, сідали на землю навколо вогнища, де щойно принесли жертву, і в темряві, коли вже не було світла, судили й обговорювали справи. Якщо хтось із них порушив закон, вони записували вирок на золотій таблиці й клали його як пам’ять у храм. Так вони жили, дотримуючись законів і зберігаючи вірність божественному началу, бо в них ще було багато божественного, успадкованого від Посейдона.

120c Але з плином часу божественна частка в них поступово зменшувалася, бо вона змішувалася багато разів із людською природою. І коли людська природа взяла гору, вони вже не могли витримувати тягар багатства й могутності. Тоді в них з’явилася потворність, і вони втратили найпрекрасніші з найдорожчих дарів. Ті, хто ще бачив ясно, бачили, що вони втратили найцінніше, але для тих, хто не міг бачити істини, вони здавалися прекрасними й щасливими саме тоді, коли найбільше занепали.

120d Тоді Зевс, бог богів, який править за законами і бачить усе, що відбувається, помітив, що благородний рід Атлантів упав у безчестя. Він вирішив покарати їх, щоб вони стали розсудливішими, і привести їх до порядку. Тож він скликав усіх богів у найсвятіше з їхніх житлищ, яке стоїть у центрі всесвіту й звідки видно все, що створено.

120e — 121a Коли боги зібралися, Зевс звернувся до них такими словами…(тут текст Платона обривається — діалог «Критій» лишився незавершеним)

121b–121c (останній збережений фрагмент) …і хотів сказати, яке покарання він визначив для Атлантів, але подальший текст не зберігся. Діалог обривається саме в момент, коли Зевс починає промову.

Література:

—Plato. Platonis Opera, ed. John Burnet. Oxford University Press. 1903.

-Atlantis Dialogues in Original. The Greek text follows the edition of John Burnet, 1902.

-Johann, U. Resurrection of Atlantis Minoica: A new localization of the Akrotiri (Santorini, Greece) West House room five fresco scenes in view of current geological findings. Part 1. DOI: 10.13140/RG.2.2.16109.74729 (2020).

-Johann, U. Resurrection of Atlantis Minoica: A new localization of the Akrotiri (Santorini, Greece) West House room five fresco scenes in view of current geological findings. Part 2. DOI: 10.13140/RG.2.2.22435.48161 (2020).

-Johann, U. Atlantis Minoica: 3D Virtual Landscape Reconstruction. Supplement A to Part 1 and Part 2. Preprint, December 2020.

-Doumas, C. The Wall Paintings of Thera. Athens: Thera Foundation, 1992.

—Marinatos, S. The Excavations at Thera. Athens: Archaeological Society of Athens, 1968–1974.

—Morgan, L. The Miniature Wall Paintings of Thera: A Study in Aegean Culture and Iconography. Cambridge University Press, 1988.