Як виникають архетипи. Сучасна нейропсихологічна модель

«Я давно вважав, що якщо існує якась аналогія між психічними та фізіологічними процесами, то організовуюча система мозку повинна лежати підкірково на стовбурі мозку. Ця гіпотеза виникла з розгляду психології архетипу [Я], що має центральне значення та універсальне поширення, представленого в символах мандали. … Причиною, яка спонукала мене припустити локалізацію фізіологічної основи цього архетипу в стовбурі мозку, був психологічний факт, що, окрім того, що він специфічно характеризується впорядковуючою та орієнтуючою роллю, його об’єднуючі властивості є переважно афективними. Я припускаю, що така підкіркова система може якимось чином відображати характеристики архетипової форми несвідомого».
Юнг (1958, para. 582).

Коли ми говоримо про архетипи, то перед очима постають магічні образи з міфів — дракони, богині, герої. Але сучасна наука дивиться на ці образи не як на ілюзорні фантоми, а як на нейропсихологічні структури, що проростають із глибин мозку.

За поглядом сучасної нейропсихологічної міфології, архетипи — це не готові картинки, а каскадні процеси. Спершу в субкортикальних системах виникає емоційне зерно — страх, потяг, ніжність, агресія, гра чи туга. Потім воно проривається у сенсорну кору й набуває форми образу: дракон, мандала, матір-богиня. І нарешті у префронтальній корі та мережі DMN ці образи інтегруються у міфи, легенди й культурні сюжети.

DMN (Default Mode Network, мережа пасивного режиму роботи мозку) відповідає за інтроспекцію, уяву та конструювання наративів — саме тому вона є ключовою для формування архетипних історій. Також вона відповідає за “self-referential processing” — тобто формування відчуття Я, що прямо пов’язане з архетипом Самості.

На сьогоднішній день, дослідники поєднують юнґіанську архетипіку з афективною нейронаукою Панксеппа, де архетипи розглядаються не як абстрактні “вічні образи”, а як нейроафективні структури, що проростають у символи й міфи.

Трьохрівнева модель виникнення архетипів

Однією з останніх робіт по трьохрівневій моделі виникнення архетипів є стаття McGovern та співавт. (2025) де описується процес виникнення архетипів як динамічна взаємодія між субкортикальними афективними системами, сенсорною корою та високорівневими наративними мережами. Вона показує, як емоційне ядро перетворюється на образи й зрештою оформлюється у символічні історії.

Три рівні моделі:

1. Афективне ядро (субкортикальні системи)

Локалізація: стовбур мозку, лімбічні структури (таламус, гіпоталамус, середній мозок).
Функція: формують первинні емоційні імпульси та “афективний тон” досвіду.
Зміст: базові переживання — страх, захист, потяг, орієнтація.
Роль: це “архетип як такий” — не образ, а тенденція до певних предикцій і реакцій.

2. Архетипний образ (сенсорна кора, особливо візуальна)

Локалізація: первинна сенсорна кора (зорові та сенсорні області).
Функція: трансформація афективного ядра у сенсорні візуалізації — геометричні патерни, міфологічні фігури, символи.
Контекст: особливо проявляються у змінених станах свідомості (сни, психоделічні досвіди).
Механізм: під дією психоделіків знижується предиктивний контроль вищої кори (DMN), що звільняє підкіркові коливання (eigenmodes) і дозволяє афективним імпульсам резонувати в первинній корі у вигляді чистих архетипних образів.

3. Архетипна історія (високорівнева кора)

Локалізація: префронтальна кора, нейромережа DMN (мережа пасивного режиму роботи мозку), асоціативні області
Функція: інтеграція образів у наративи, міфи, символічні сюжети.
Зміст: сюжетні структури — герой, тінь, божественні постаті.
Роль: це рівень, де архетип стає усвідомленим і культурно закріпленим через міфологію, ритуали, мистецтво.

Взаємодія рівнів

Субкортикальні імпульси → проектуються у сенсорну кору → породжують образи.
Образи → інтегруються у високорівневі когнітивні мережі → формують історії.
Наративи → повертаються у культуру й соціальне навчання, створюючи колективне несвідоме.

Узагальнена схема

Рівень	Нейробаза	Форма прояву	Приклад
Афективне ядро	Стовбур мозку, лімбічні системи	Емоційний імпульс	Відчуття страху, потягу
Архетипний образ	Сенсорна кора (V1, зорові області)	Візуальні патерни, символи	Мандала, божества у снах
Архетипна історія	Висока кора (DMN, префронтальна)	Наратив, міф	Міф про героя, Троянська війна

Ця трьохрівнева модель показує, що архетипи не є статичними сутностями, а виникають як каскад предикцій: від афективного ядра до образів і далі до культурних історій. Вона поєднує юнґіанську психологію з сучасною нейронаукою, пояснюючи, як індивідуальні переживання стають колективними символами.

Архетипи та афективни системи за Панксеппом

Архетипи можуть базуватися на базових афективних системах за Panksepp та сучасних моделях.

Яак Панксепп, один із засновників афективної нейронауки, показав, що у мозку ссавців існують базові емоційні системи, які є еволюційно успадкованими й універсальними. Він назвав їх “primary-process emotions” (первинні афективні системи)— первинні процеси, що формують основу психіки.

До них належать:

FEAR — система страху, що забезпечує уникнення небезпеки.
SEEKING — система допитливості й потягу до нового, яка запускає пошук і дослідження.
CARE — система ніжності й турботи, що формує материнську поведінку та емпатію.
RAGE — система агресії, яка мобілізує сили для боротьби.
LUST — система сексуального потягу, що забезпечує відтворення й інтеграцію протилежностей.
PLAY — система гри, яка створює соціальні зв’язки й експериментування.
PANIC/GRIEF — система туги й втрати, що активується при розлуці й формує глибинні переживання покинутості.

Панксепп показав, що ці системи не є “надбудовами культури”, а нейробіологічними механізмами, які лежать в основі поведінки й символотворення.

Саме вони стають “зернами” архетипів у трьохрівневій моделі: емоційний імпульс → образ → міф.

Як це співвідноситься з архетипами Юнга

Кожний архетип Юнга ми можемо побудувати за допомогою впливу афективних систем. Наприклад:

Герой = SEEKING + FEAR + RAGE (пошук, подолання небезпеки, мобілізація агресії).
Тінь = FEAR + RAGE (витіснені імпульси, небезпечні бажання).
Аніма/Анімус = LUST + CARE (потяг і ніжність, прагнення цілісності).
Велика Мати = CARE + PANIC/GRIEF (любов і страх поглинання).
Старий Мудрець = SEEKING + PLAY (пошук знання, іноді іронічна гра).
Персона = FEAR (страх відторгнення) + PLAY (гра з ролями).
Самість = SEEKING у поєднанні з медіальними зонами стовбура мозку. Вона забезпечує первинний еволюційний ентузіазм та відчуття «Я існую в цьому світі». Повна інтеграція — це вже вищий рівень розвитку Самості, але її підкірковий корінь — це життєва енергія пошуку.

Таким чином, ми можемо сказати, що архетипи Юнґа — це культурні форми, які проростають із афективних систем Панксеппа. Вони не вигадані, а мають конкретну нейропсихологічну основу.

Фактично ми можемо описати процес проявлення архетипу по трьох рівнях:

Перший рівень — афективне ядро

Тут працюють субкортикальні системи, ті самі “первинні двигуни” мозку, які описав Яак Панксепп. Вони — як підземні джерела, що живлять ріку:

FEAR — страх, що породжує Тінь і чудовиськ.
SEEKING — потяг і допитливість, що ведуть Героя у мандрівку.
CARE — ніжність і турбота, що формують Велику Матір.
RAGE — агресія, яка стає Воїном.
LUST — еротичний потяг, що народжує Аніму й Анімуса.
PLAY — гра, що створює Трикстера й Дитину.
PANIC/GRIEF — туга й втрата, що втілюються в архетипи Осиріса чи Христоса.

Другий рівень — архетипний образ

Афективні імпульси проростають у сенсорній корі як символи. FEAR стає драконом, CARE — матір’ю-богинею, PLAY — клоуном чи хитрим Локі. Це рівень сновидінь і видінь, де емоція вперше набуває форми.

Третій рівень — архетипна історія

У префронтальній корі та мережі DMN образи інтегруються у сюжети. Дракон стає частиною легенди про святого Георгія, матір-богиня — Деметрою, а Трикстер — Локі. Тут архетип стає культурним кодом, який передається поколіннями.

Парадоксальна логіка архетипів показує, що вони — це не “вічні картинки”, а каскадні процеси:

емоція → образ → міф;
біологія → психологія → культура.

Виходить, що наші дракони й богині — це не небесні істоти, а відлуння гіпоталамуса. Іронія в тому, що найвеличніші міфи людства починаються з тих самих імпульсів, що й крик немовляти чи страх перед темрявою. А парадокс у тому, що найглибше й найпримітивніше (страх, потяг, туга) породжує найвищі й найвитонченіші символи цивілізації. Як зерно, що містить у собі цілий ліс.

Таким чином, архетипи можна розглядати як нейроафективні структури, що виникають у мозку, але набувають культурної форми через соціальне навчання й символічну інтеграцію. Це поєднання біології та культури створює те, що сучасні дослідники називають нейропсихологічною міфологією.

Практичне значення: що це дає психологам у роботі зі сновидіннями?

Для практикуючих психологів і психотерапевтів трирівнева модель McGovern (2025) перетворює роботу зі снами з інтуїтивного процесу на науково обґрунтовану практику.

Під час сну (у фазі REM) мозок перебуває у стані, схожому на психоделічний: предиктивний контроль вищої кори (DMN) послаблюється. Це дозволяє підкірковим гармонікам (eigenmodes) вільно резонувати в сенсорних зонах, трансформуючи чисті емоційні імпульси у візуальні образи сну.

Для терапевта це означає дві важливі речі: сон — це первинний афект, що став картинкою. Кожен дивний чи міфічний образ у сні клієнта (дракон, переслідувач, лабіринт) не є випадковим. Це пряма проекція базових емоційних систем Панксеппа (FEAR, SEEKING, CARE тощо), які активувалися в підкірці.

Шлях аналізу: від образу назад до афекту. Замість того, щоб шукати складні інтелектуальні трактування символів у сонниках, терапевт має допомогти клієнту розгорнути каскад у зворотному напрямку: від архетипної історії (сюжету сну) через архетипний образ до його афективного ядра — тієї первинної емоції (страху, туги чи потягу), яка запустила це сновидіння.

Таким чином, нейробіологія підтверджує головну тезу Юнга: сновидіння — це не вигадка розуму, а жива мова нашої біологічної природи, яка намагається інтегрувати глибокі підкіркові переживання у свідомий досвід.

Література:

Alcaro, A., Carta, S., & Panksepp, J. (2017). The Affective Core of the Self: A Neuro-Archetypical Perspective on the Foundations of Human (and Animal) Subjectivity. Journal: Frontiers in Psychology, Vol. 8, Article 1424. DOI: 10.3389/fpsyg.2017.01424
Panksepp, J. (1998). Affective Neuroscience: The Foundations of Human and Animal Emotions. Oxford University Press.
McGovern, H., Aqil, M., Atasoy, S., & Carhart-Harris, R. (2025). Eigenmodes of the Deep Unconscious: The Neuropsychology of Jungian Archetypes and Psychedelic Experience. Journal: Neuroscience of Consciousness, Oxford Academic, Vol. 2025, Issue 1, Article ID: niaf039. DOI: 10.1093/nc/niaf039
Silva Gonçalves, G. A. (2020). Instincts in Affective Neuroscience and Analytical Psychology. Jnguiana v.39-2, p.131-142
Alcaro, A., & Carta, S. (2019). The “Instinct” of Imagination: A Neuro-Ethological Approach to the Evolution of the Reflective Mind and Its Application to Psychotherapy. Frontiers in Human Neuroscience, 12:522. DOI: 10.3389/fnhum.2018.00522
Schiltz, L. (2020). The Archetype of the Double in Middle Adolescence: Theoretical Reflections Based on Action Research. Journal: Archives of Psychiatry and Psychotherapy, 2020; 4: 40–47. DOI: 10.12740/APP/125511 (doi.org in Bing) дослідження архетипу “двійника” у підлітковому віці, яке демонструє практичне застосування архетипів у психології розвитку та підтверджує їхню актуальність поза міфологічними чи нейропсихологічними моделями.