Доброго ранку, шановне зоряне … панство? Ви вже знаєте, що слово панство походить від слова пастух. Що християнська тема Христа як пастиря-пастуха своїх вівць — це прадавня тема Ближнього Сходу. Де правитель — пастух свого народу. Й він обирає, хто далі буде на пасовищі, кого віддати в жертву Богу, а кого з’їсти. Чи продовжувати мені до вас так звертатися, чи пошукаємо інше слово? Напишіть в коментарях, як ви хотіли б, щоб я зверталася до вас.
Й зараз ми повернемося до теми «Повішена Богиня». Ми з вами вже досліджували культ Артеміди Повішеної (дав.-гр. Ἀπαγχομένη — Апанхомена, що буквально означає «Удушена» або «Та, що повісилася»), що існував у Кафіях (Caphyae) — давньому місті в історичній області Аркадії на півострові Пелопоннес. (Павсаній «Опис Еллади», Книга VIII, 23, 5).
Сьогодні це історія славетної Єлени Троянської. Бо по версії Павсанія (Книга ІІІ («Лаконіка» / Лакедемон), Розділ 19, Параграф 10) вона завершила своє життя моторошно.
Після смерті свого чоловіка Менелая, цариця Спарти Єлена Троянська була вигнана з палацу його незаконними синами (Нікостратом і Мегапенфом). Вона вирішила шукати притулку на острові Родос у своєї подруги Поліксо.
Поліксо на той час була вдовою та одноосібною правителькою острова. Її чоловік Тлеполем (син Геракла) загинув під Троєю.
Поліксо звинувачувала у його смерті саме Єлену, чия краса розпалила криваву війну. Й коли Єлена купалася, Поліксо підіслала до неї своїх служниць, переодягнених у богинь помсти — Ериній (Фурій). Налякану Єлену схопили та повісили на дереві.
Щоб задобрити дух загиблої та спокутувати гріх цариці, родосці збудували святилище на честь Єлени Дендрітіс.
Сучасні дослідники античної релігії зазначають, що цей міф відображає давніший доісторичний пласт вірувань. Де Єлена спочатку шанувалася не просто як смертна жінка, а як давнє пеласгійське або мікенське божество родючості, рослинності та дерев.
Мотив повішення на дереві в грецьких міфах (схожий на долю Аріадни чи Ерігони) часто вказує на ритуали, пов’язані з циклом в’янення та відродження природи (вегетативні культи), а також на заколисування ляльок на деревах для закликання врожаю.
Тобто, мотив «підвішування» статуї або ляльки на дереві або удушення мотузкою відображає прадавній аграрний ритуал заклику родючості.
В українській традиції виготовлення антропоморфної ляльки з трави, соломи чи шмаття і подальше її знищення або «підвішування» — це класичний ритуал (магія закликання дощу) або символ проводів духів померлих.
Одним з прикладів може бути обряд «Проводи Русалки» (Чернігівське та Житомирське Полісся). За етнографічними записами (наприклад, зафіксованими у фондах Менського будинку культури та працях сучасних фольклористів), наприкінці Русального тижня робили обрядову ляльку-Русалку із соломи та зелені. Її вбирали в жіночий одяг, з піснями виносили за межі села на житнє поле і — що є прямою паралеллю до грецького міфу — закидали або вішали на дерево (найчастіше на березу) чи топили у воді. Вважалося, що залишене на дереві опудало повертає дух русалки у потойбіччя, забезпечуючи родючість землі.
Унікальний ритуал, який детально досліджувала етнографиня Надія Пастух. Під час затяжної посухи жінки та дівчата таємно збиралися, робили з ганчірок або глини ляльку (яку називали «Германом», «Калояном» або просто «лялькою»), імітували над нею справжній похорон із голосіннями, а потім закопували біля криниці або підвішували її над водою/на дереві, щоб викликами «сльози» неба (дощ).
Один із найдавніших дівочих обрядів, що відбувався напередодні Трійці. Дівчата робили «зозулю» — антропоморфне чучелко з трави (іноді з коріння рослини зозулині сльози) або просто прикрашали ганчірками мертву пташку. Її вбирали у стрічки, «кумили» над нею (цілувалися через вінок) та ховали під корінням або підвішували на гілках священного дерева (зазвичай берези або верби).
Етнографи фіксували, що випечених із тіста на Сорок Святих (22 березня) пташок (жайворонків або голубів) діти не просто їли. Їх насаджували на довгі палиці або прив’язували нитками до гілок дерев у садках, щоб вони «гойдалися на вітрі». Це була симпатична магія: вважалося, що розгойдування імітує політ живих птахів, що змушує весну прийти швидше.
Якщо класична русалка у слов’янському фольклорі ближча до водяної стихії, то Мавка (Нявка) — це абсолютний близнюк Артеміди Апанхомени та Єлени Дендрітіс у контексті зв’язку із лісом та деревами.
Як і у грецькому міфі, де Єлена стає духом через насильницьку смерть (повішення), Мавками стають дівчата, які померли не своєю смертю: душі задушених, утоплених, тих, хто наклав на себе руки через нещасливе кохання, або нехрещені померлі діти (потерчата).
Попри свій небезпечний характер, мавка (як і грецькі богині родючості) безпосередньо керує ростом рослин. За свідченнями етнографів, там, де мавки танцювали чи гойдалися на деревах, трава росте густішою, а ліс стає буйнішим.
Але ми маємо заглянути ще далі по часу. Бо у релігійній іконографії Стародавнього Єгипту образ «Богині в дереві» є одним із найпопулярніших на стінах гробниць (зокрема періоду Нового Царства).
Найчастіше в цій ролі виступає богиня кохання та материнства Хатхор, відома під сакральним титулом «Володарка Південного Сикомора», а також богиня неба Нут та матір-богиня Ісіда.
Якщо українські мавки й русалки заманюють людей до дерев, а грецька Єлена Дендрітіс застрягає в кроні через смерть, то єгипетська Богиня Сикомора зустрічає померлих на межі світів (у підземному царстві Дуат). Коли дух людини у вигляді птаха Ба прилітає до дерева, богиня схиляється з гілок і напуває його водою та свіжими плодами.
Для єгиптян дерево сикомора уособлювало саму плоть богині. Саме тому труни для мумій часто виготовляли саме з деревини сикомора — вважалося, що небіжчик буквально повертається в утробу Богині-Матері, щоб «переродитися» для вічного життя. Це тотожно українському медичному ритуалу, де хвору дитину просовували крізь дупло дерева задля її магічного «перенародження» та зцілення.
В ірландському фольклорі існує колосальний пласт вірувань про те, що чарівні істоти (Сиди, або Феї) викрадають людських немовлят, а натомість залишають у колисці своїх кволих, потворних старих немовлят — підмінишів. Це дзеркальне відображення українського міфу про «обмінчуків» мавок.
Щоб повернути свою справжню дитину, ірландські матері несли підміниша до самотнього глоду в полі (Fairy Tree — «дерево фей»). Дитину залишали під корінням або у заглибленнях стовбура на ніч.
Історичні хроніки ХІХ століття (зафіксовані в працях з кельтської етнографії) згадують про жорстокі випадки, коли хворих дітей залишали на ніч біля священних джерел та дерев, вірячи, що ельфи заберуть свою магічну істоту і повернуть справжнє дитя. Якщо дитина виживала до ранку, вважалося, що лісові духи змилувалися і «очистили» її.
Коли ми розгортаємо цю дивовижну мапу вірувань — від скелястого Родосу та спекотних пісків Єгипту до туманних пагорбів Ірландії та затіненого українського Полісся, — стає очевидним: людська психіка тисячоліттями розмовляла однією мовою.
Повішена в кроні Єлена, єгипетська Хатхор, що проростає зі стовбура сикомора, ханаансько-біблейська Ашера, ірландські ганчірки-обереги на глоду та українська мавка, що гойдається на березі — усе це елементи єдиного, монументального архетипу.
Дерево для наших предків ніколи не було просто деревиною. Воно було Космічною Віссю, живим порталом і великим утилізатором людського болю.
Саме в його гілках людство ховало свої найбільші страхи — страх передчасної смерті, хвороби дитини чи неврожаєм, — вірячи, що природа здатна переплавити будь-яку трагедію на нове життя.
Ми давно переїхали в бетонні коробки й замінили шелест листя на екранні сповіщення. Але десь глибоко в нашій генетичній пам’яті досі живе те первісне знання: якщо тобі невимовно боляче, якщо твоя душа застрягла між світами — підійди до дерева, торкнися його кори, і воно забере твій смуток, перетворивши його на весняний зелений шум.
Я знаю реальні сучасні випадки, коли на дерево скидали смуток, а воно потім помирало. Тому… тепер ви знаєте прадавні історії про жінку та Древо буття. Й те, що біблійське дерево і жінка— не випадкова історія. Вона базується на прадавньому архетипі людства.
Для мене це дослідження почалося, як не дивно, з історії Таро. Бо була в хеттів одна девіантна практика оракула, що дуже нагадує саме Таро або Шахи Долі.
В них не було прямої аналогії сьогоднішніх історій, але теж була традиція .
У хетських клинописних текстах (зокрема, в центральному аграрному міфі про бога родючості Теліпіна, який зник, через що на землі вимерла вся рослинність- саме з ним я зараз працюю) детально описано ритуал відновлення життя.
Коли бога знаходять і повертають, перед ним зводять священне дерево Ея ᵍⁱˢeya (зазвичай його ідентифікують як вічнозелений тис або дуб). На гілки цього дерева хетські жерці вішали велику шкіряну торбу (яка для них символізувала щось на кшталт грецького рогу достатку), яку хетською мовою називали курса (kursa).
Й в нас навіть є зірка Курса в астрології, що відповідає за міфологічні погляди та їх зміну.
Хоча назва йде з арабської, де вона звучить як Al Kursiyy al Jauzah (الكرسي الجوزاء). Це перекладається як «Стілець», «Трон» або «Скамеєчка для ніг Центрального (Гіганта)». Для мене символічно, що останні роки саме вона має великий вплив на те, що діється.
А анатолійські жреці торбу «курса» наповнювали овечою вовною, зерном, жиром, виноградом, солодощами, жертовним хлібом-лавашом та вином. Хетський текст прямо каже:
«Як ця курса висить на дереві, так само нехай усередині неї висить здоров’я овець та корів, зерно, вино, ситість і довголіття для царя».
Дивлячись на дерево ЕЯ та прадавні й сучасні ритуали, стає зрозуміло, чому таке враження на нас справляє у Аватарі Ейва. Бо коріння його образу десь там на донці людської архетипічної свідомості.
Ось так від Єлени Троянської ми прийшли до сучасності. Й коли будете дивитися новий фільм, згадайте, де місце історії про неї на Древі Архетипів людства.
Всім гарного дня та мирного неба.
© Неймовірні історії про Магію Історії та Історію Магії з Ежені МакКвін-2026