І в нас сьогодні ілюстрація до теми — це ̷Ч̷о̷т̷и̷р̷и̷ ̷в̷е̷р̷ш̷н̷и̷к̷и̷ ̷А̷п̷о̷к̷а̷л̷і̷п̷с̷и̷с̷у̷…

Мова йде про відомого мислителя з Александрії Єгипетської, діяча раннього гностицизму, який навчав у 117–138 роках н. е. Його наставником був Менандр Антіохійський або Главкіад, якого вважають учнем самого апостола Петра. За деякими свідченнями, крім Александрії, Василід проповідував і серед персів.

 

Відомо, що він створив власне Євангеліє та масштабну «Екзегетику» — коментар до нього у 24 книгах, а його послідовники заснували в Єгипті потужну гностичну школу, яка проіснувала аж до IV століття.

 

Про те, що Василід «мав зухвалість написати власне Євангеліє і назвати його своїм ім’ям», у III столітті написав відомий християнський богослов Оріген Александрійський у своїх «Тлумаченнях на Євангеліє від Луки». Водночас інший ранній історик, Євсевій Кесарійський, згадує, що Василід написав «24 книги про Євангеліє».

 

Сучасні дослідники припускають, що Оріген міг просто переплутати: масштабну працю Василіда «Екзегетика» (яка була тлумаченням, філософським трактатом або збіркою коментарів до вже відомих текстів) критики церкви у полеміці могли метафорично обізвати «його власним євангелієм».

 

Якщо це «Євангеліє від Василіда» дійсно існувало як окрема книга, то, судячи з натяків критиків, це була не розповідь про життя Ісуса, а саме виклад його гностичної міфології та космогонії (зокрема, за версією Іринея Ліонського, саме там могла бути історія про те, що замість Христа розіп’яли Симона Киринейського).

 

Проте, як і у випадку з іншими гностиками, офіційна церква згодом оголосила це вчення єрессю і повністю знищила оригінали праць мислителя.

 

Попри це, запозичений ним скіфський погляд на світ усе ж проріс крізь віки — у фрагментах трактатів його ж затятих опонентів, християнських апологетів.

 

Прадавня космогонія скіфів понині залишається для нас суцільною таємницею. Саме тому слова Василіда відкривають унікальне вікно у первісні уявлення про добро і зло на тих самих теренах, які згодом заколишуть Чорнобога, Світлобога та решту трансемпіричних творінь нашої колективної уяви.

 

13. Василід про природу добра і зла (Hegemonius, Acta Archelai 67,4–12)

 

«Василід був давнім пророком серед персів і жив дещо пізніше за наших апостолів. Будучи людиною розумною і розуміючи, що за його часів усе вже передбачено (praeoccupata), він забажав утвердити дуалізм — точнісінько такий, як у скіфів. Зрештою, не зумівши запропонувати нічого нового, він одягнув [уже відоме] у протилежні [за змістом] вирази.

 

(…) Однак повернемося до справи, адже рядків через п’ятсот Василід каже так:

 

«Облишмо, проте, порожнє та дивне розмаїття [викладених думок]; краще запитаймо, що думали варвари про речі благі та злі, і яких висновків вони дійшли щодо них.

 

Адже дехто з них каже, що все походить із двох начал, з якими пов’язуються [начала] добра та зла. Самі начала, за їхніми словами, безпочаткові й ненароджені (initia sine initio esse et ingenita).

 

Тобто спочатку існували Світло і Темрява, які перебували самі по собі й не виникли [з чогось іншого].

 

Перебуваючи у собі, кожне з цих начал вело таке життя, якого бажало і яке йому підходило.

 

Адже все, що відповідне — дружнє, і ніхто в собі самому не бачить зла.

 

Але згодом кожне з цих начал прийшло до усвідомлення існування іншого. І коли Темрява побачила Світло, у ній зародилося бажання цього кращого [начала], пристрасть до нього, прагнення з’єднатися з ним і причаститися його.

 

Темрява так і вчинила, проте Світло не прийняло в себе абсолютно нічого від Темряви, і в ньому не виникло потягу до неї, окрім хіба що бажання поглянути (spectandi).

 

І воно поглянуло в неї [Темряву], наче в дзеркало.

 

Так відображення — тобто лише відблиск (color) Світла — досягло Темряви.

 

Проте саме Світло лише поглянуло на неї й знову відвернулося, нічого від Темряви не отримавши.

 

Темрява ж, навпаки, увібрала в себе погляд (intuitum) Світла, спалах або відблиск (color) його сутності, через що стала огидною самій собі.

 

Так гірше отримало від кращого не справжнє Світло, а лише образ (speciem) та віддзеркалення Світла. Воно стрімко змінилося, одягнувшись у це віддзеркалення Світла (…boni raptiva imitatione traxerunt).

 

Тому в нашому світі немає досконалого блага. Те [благо], що тут присутнє — дуже слабке, бо на самому початку його було отримано зовсім мало. І все ж, завдяки цьому слабкому Світлу (а точніше — відображенню Світла), творіння здатне створити щось подібне, що походить від цієї суміші, отриманої від Світла. Саме таким є видиме нами творіння».

 

Інші його думки, на кшталт щойно викладених, розвиваються далі. Однак я вважаю, що сказаного достатньо, аби показати його погляди в цій частині. Адже про природу світу він писав, наслідуючи те, що про це думають скіфи.»

Тобто погляд скіфів на добро та зло був… дивовижно красивим і водночас логічним. Якщо говорити простою мовою, вони бачили світ як баланс двох абсолютно рівноправних сил — Світла і Темряви, які спочатку взагалі не заважали одне одному.

 

Зло, у їхньому розумінні, народилося не від усвідомленої жорстокості, а від кохання та заздрості. Темрява просто побачила Світло, захопилася його красою і захотіла стати його частиною.

 

Світло ж не стало воювати, а лише на мить зазирнуло в Темряву, як у дзеркало, і пішло собі далі.

 

У результаті цього «погляду» Темрява впіймала лише слабкий відблиск, копію Світла.

 

Саме тому наш матеріальний світ, за світоглядом скіфів, є недосконалим: у ньому немає чистого добра, а лише його слабке відображення. Проте саме цей відблиск світла дає людині та всьому живому силу творити й прагнути до кращого.

 

У цій дивовижній метафорі, де Темрява прагне Світла, а Світло віддзеркалюється в ній, скіфський світогляд раптом виходить за межі звичного нам європейського сприйняття добра і зла. Це не вічна війна на знищення, до якої ми звикли. Це щось набагато ближче до східної філософії, зокрема до китайського Дао.

 

По суті, скіфські першоначала Світла і Темряви — це прадавні родичі концепції Інь та Ян. У даосів усе суще народжується з великого ніщо (Дао) і розгортається через взаємодію двох протилежностей.

 

Зверніть увагу: на відомому символі «Тайцзи» (крузі Інь-Ян) у самій глибині чорної половини завжди є біла крапка, а в білій — чорна.

 

Це і є те саме скіфське «віддзеркалення Світла в Темряві», про яке писав Василід. Темрява не є абсолютним злом; вона просто прагне Світла, тужить за ним і несе в собі його слабкий відблиск

 

Ось вам, власне, і витоки Чорнобога та Світлобога… Дивна історія прадавніх часів.

 

@Неймовірні історії за Історію Магії та Магію Історії з Ежені МакКвін-2026