Півень – це одна з найзнаковіших істот у слов’янській міфології, що несе в собі багатий символізм та обрядове значення. Його роль значно виходить за межі звичайного свійського птаха – він виступає як захисник від темних сил, як символ пробудження та магічного очищення.
У слов’янських традиціях півень відіграє важливу функцію як провісник нового дня. Вважається, що його спів розганяє нечисту силу та знаменує прихід світла.
“Півень крізь ніч за своїм хазяїном побивається”; “Без когута хата шута (порожня)” [Номис 1993, с. 456].
Звязок цього птаха із світлом, ранком та відганяння темних сил, зробив його оберегом, що присутній у ритуалах і лікувальних практиках. Його образ можно знайти на вишивках та рушниках. А імітація його голосу застосовувалась у лікувальних практиках.
Так на Поліссі хворий курячою сліпотою/лихоманкою “вилазив” на ворота (місце півня) і кричав:
“Кукареку! Засьпеваю, хто пачуе, то таму” / “Кукареку! Се сьпеваю, хто то чуе, нехай мае” [Усачёва 1999, с. 29].
В нас нема міфологічного опису півника з прадавніх часів. Але деяки замовляння можуть дати натяк на те, що було у легендах у давнину до прихода християнства. У часи, коли можливо розповідали про міфічного / першого / “старшого” прапівня,що сидів на дубі з двенадцятю гілками та коріннями. Й може саме на цьому дубі були 12 поросят, як 12 місяців. А під ним шили свої замовляння та пророцтва три діви.
“Є у нашага Бога широкає полє, на том полє сінєє море, на сінім мори стаяў дуб, двінадцать кактоў, двінадцать кареноў, ў старшим какацє сідзєў старший пєўнік. Йон пєсінкі співаў, з раба Божега N начніци угайўараў” [ПЗ 2003, №77]
Наголошення на тому, що Бог є “нашим” й у нього є “широке поле” вказує на автохтонність міфологічного (землеробського) сюжету, в якому протиставляється своє (наше) і чуже (не наше).
В замовляннях півень нейтралізує вплив чужого, виспівуючи хворобу.
“Пєвни-пєтушочкі <…> пойтє, распєвайтє, кріксу-плаксу винімайтє” [ПЗ 2003, с. 67]
Мовчання півника (відсутність голосу) асоціюється зі смертю дитини.
Звідси стає зрозумілим використання співу як терапевтичного засобу у весільних і лікувальних обрядах:
1) “Я цябє заспіваю і вибіваю і висякаю”;
2) “<…> хто тую малітву <…> будзє пєць, ня будзє яго гром забівать” [ПЗ 2003, с. 67-68].
В окремих діалектах назву півня (від співати) побудовано за принципом звуконаслідування: “Лєцєлі кукарєкі церез трі рєкі ўєлікімі тупорамі церкоў станоўеці, церкоў стала, кроў пєрєстала” [ПЗ 2003, №290].
Семантику співу як обрядової дії простежено також у лексиці: дієслово співати – “правильно, як того вимагає обряд, виголошувати звуки” зіставляється з подібними за формою і семантикою
- спіти / діал поспівати – “встигати / дозрівати” (д-р. спýти – “прагнути / сприяти”,
- словен. spéˆ ti / spêˆ jem – “поспішати / збільшуватися”,
- лит. spėˆ ti – “достигати / мати змогу”,
- лтш. spеt / spеju – “переборювати / бути сильним”,
- д-інд. sphāˆ yatē – “процвітати / збільшуватися” [Фасмер 1987, Т. 3, с. 734]).
Пор. із спорідненими поняттями діал. спішити / пішки – буквально “на землі” від
- і-є. *pēd – “нога / ступня”,
- лат. pēs / pedis – “нога”,
- і-є. *рěхъ / *pēdsu – “в ногах”,
- алб. poshtë – “внизу” [Фасмер 1987, Т. 3, с. 257]),
яке протиставлено поняттю верхи – “над землею” (актуальність опозиції виявлено в протистоянні землеробської і кочової культур).
У цьому аспекті співання розуміють як обрядове озвучення процесу зростання / дозрівання/ збільшення-одужання.
Співайте під дубом жіночою компанією, зустрічайте світанок кукарекаючи та одужуйте.
©Неймовірні історії за Магію Історії та Історію Магії з Ежені МакКвін.
Література: А.І. Темченко. Традиційни замовляння: семантичні трансформації та обрядови парадигми. Монографія Черкаси 2014.
Прадавня формула зцілення де три діви посеред моря на острові
Образи прадавніх демонів, що існують й в сьогоденні
Витоки сюжету про трьох хресних фей
Тлахта, найвеличніша чаклунка ірландців та богиня Самхейна
Месопотамская магия: культ черепа и некромантия
Корейська праматір шаманів та її подорож в час сонцестояння