Богиня Хмара-Шинкарочка та її подруги.

Од богині Сонця і од богині Зорі треба одрізняти в піснях ще одне жіноче міфічне лице, одну дівчину, бо вона має свої характерні прикмети, по котрим не трудно гадати, та дівчина богиня Хмара або німфа небесної води в хмарах. Богиня Хмара зветься білою дівчиною і все показується при воді: то вона пере ризи, котрі вітри вхопили і понесли на небеса, то пере сорочки на річці і бере відрами воду, – то вона пливе на синьому морі на кораблі, то беручи воду з Дунаю, падає в річку і пливе по Дунаю, або просто описується, що вона пливе по воді, тоне і подає руку, щоб її вирятували.

У деяких веснянках говориться про білу дівчину, що вона зносить воду цебром або решетом і гасить палаючу діброву або червону рожу.

В тих усіх образах не трудно впізнати богиню Хмару, що пливе по синьому безкрайому небу, набирається води і заливає дощем, як з решета або з цебра, пожежу в хмарах – блискавку, або гарячу землю од палкого проміння сонця; набравши води, вона тоне в Дунаї, тобто розходиться, зовсім пропадає в небі.

У найповнішій картині описується богиня Хмара, як дівчина шинкарочка.

Зашуміла, задзвеніла зелена діброва, бо почула в собі дивного звіра, тура-оленя з десятьма рогами. На десятому розі стоїть терем, а в терему шинкує красна панна. Вона держить три напої: шумну горілку, солодкий мед і зелене вино. Одхиляючи кватирку, панна все поглядає в чисте поле.

У той терем приїхали три Волошини: вони пили та все підмовляли з собою молоду шинкарочку. Ще вони не вивели дівчини з саду, а вже вчинили зраду: вели її милю й другу а на третій стали спочивати, пустили коники пастись, а шинкарці веліли ліжко слати.

Вона одказала, що мати іі не віддала, щоб вона слала ліжко під зелененьким явором. Волохи викре­сали огню, запалили сосну з верху до низу: чорна смола потекла на шинкарчине біле тіло.

В сій картині описується богиня Хмара, котра сидить на небесних звірах-хмарах і звідтіль ллє на землю дощ, котрий в міфології зветься то медом, то вином, то кудрявим пивом.

Зрада Волошина – то зрада бога Гро­мовика, котрий розбиває хмару і розливає її чорною смолою, тобто дощем на землю, запалюючи блискавкою небесне дерево – хмари.

У давніх Індусів дощова хмара описувалась в образі повногрудої жінки, котру зражує Громовик; і в грецькій міфології Аполлон ганяється за німфою Дафною, доганяє її, хапає руками, але вона в той час умирє в його обіймищах.

У сих міфах, як і в образі зради й смерті шинкарочки, описується розбивання літньої хмари громом і щезання її в небесному просторі.

До одного типу з шинкарочкою належиться і та панна серед подруг і прислужниць, про котру говориться в одній пісні: Там же, вона п’є слодкий мед, подруги вино, а прислужниці горілку, і разом з тим сама панна грає на органах, подруги на скрипках, а прислужниця на сопілках.

Такий чудний оркестр, не звісний на українській землі, певно виграває на небі.

Сама панна – то богиня Хмара, а її подруги і прислужниці – то індуські небесні музики і баядерки-апсараси чи хмари, котрі ніби танцюють на вітрі і шумлять у дощову годину.

Ще описується в піснях одна дівчина, що живе в горах. До неї іде гарний хлопець, але вона переказує йому, щоб він коней не томив, людей не трудив, бо вона сама прилетить до нього понад селом шор­ною хмаронькою, понад дібровою дрібним дощиком.

Очевидячки, сама дівчина зве себе, хто вона така. Стоячи на дивному звірі, дівчина розчісує собі коси і просить, щоб на неї вітер не віяв і сонце не світило: вона не любить сонця, як хмара сама закриває сонце. Зібравши докупи усі прикмети дівчини-шинкарочки, ми бачимо, що в сьому образі народ создав міф про богиню Хмару, німфу небесної води.

Давні Індуси дивились на хмари, як на чудових жінок, що своїм молоком напувають землю, і як на дівчат, котрі звались апсарасами. Апсараси любили прикидатись коровами, і їх доїли генії-гандарви і сам громовик Індра, Всі ті жінки держали в хмарах безсмертний напиток – амріту, як дівчина- шинкарочка держить шинк з напоями на рогах дивного звіра.

Греки перевели тих небесних богинь на землю, назвавши їх німфами, нереїдами і наядами, котрі живуть у воді і співають чудові пісні.

В українській міфології богиня Хмара зведена з неба на землю, стала русалкою в річках, криницях, на полях і в лісах, мавкою в горах і в печерах. Русалки і мавки люблять являтись при воді, люблять співати і плаття прати, так само, як і богиня Хмара, небесна русалка.

Ще один певно найдавніший образ хмари, зооморфічний. Дивна змія лежала під білим каменем. Її стрів молодий панич і хотів зарубати. Змія проситься й обіцяє йому стати в пригоді, як він буде женитися: помостити мости, поставити столи, поставити золоті стовпи, повішати шовкові килими і посвітити воскові свічки.

Змія робить ті самі дива, що бу­вають у час грому й блискавки, як небо заставляється столами й мостами, завішується килимами, тобто хмарами.

Золоті стовпи й воскові палаючі свічі показують на блискавку.

Така дивна Змія – то хмара в час грому й блискавки. Сей образ хмари безперечно давніший од людського образу богині Хмари і більше похожий на самого дивного звіра тура-оленя, на котрому живе і шинкує богиня Хмара.

За книгою І.Нечуй-Левицького “Світогляд украінського народу”.

 

Богиня Зоря в украінскоі міфологіі.

Древний храм Богини трипольцев в Небеливке. 

Неолетический храм Богини на Полтавщине возрастом 14500 лет. 

12 заповетных пятниц Параскевы Пятницы.

Празднование пятницы “Мати божей купальницы”

Когда отмечали новый год в средневековой Руси и в Европе.

2 августа день Перуна и св. Ильи. 

Реальная история праздника Покрова. 

Русалии. Зелена неділя.

Древние боги украинской земли.

Алтарь готов и поклонение Серапису на теренах Украины. 

Тайна Софиевского собора. Женские места силы Киева.

Дневники ведьмы.

 

Поделиться в соцсетях

Добавить комментарий

Лимит времени истёк. Пожалуйста, перезагрузите CAPTCHA.