Богиня Сонця в міфологіі украінців.

Параскева П’ятниця та Богородиця, як трансформація уяви про богиню Сонця в міфологіі украінців.

 

“У всіх колядках і веснянках Сонце описується в жіночому образі, як княгиня, як мати, як удова; є колядки, де Сонце описується як красна панна.

Богиня Сонце обмальовується такими блискучими фарбами, що її легко впізнати і одрізнити од інших жіночих міфічних образів.

Зібравши докупи всі прикмети , порозкидані в колядках, веснянках та інших піснях, ми матимемо такий образ богині Сонця.

За золотою стіною, тобто за червоно-золотим небом на сході, в неділю вранці вбирається панна в дорогі сукні, а поверх суконь кладе срібло та золото.

Своє дороге убрання панна зробила з золотої ряси.

Раз вона лежала на білій постелі в саду і стерегла рясу на дереві. Прилинули райські птиці й струсили рясу з дерева.

Панна зібрала ряску в запаску, познімала з дерева золоту кору і понесла до золотарів, щоб їй зробили з тієї ряси золоту шубу, золотий кований пояс, золотий перстень, перлову камку (серпанок), підбили золотою ряскою спідницю, ще й потрусили ряскою зверху кований пояс. Убравшись у золото, взувшись у жовті чоботи з срібними підківками, вона вийшла з-за стіни на подвір^я. Вийшла вона на двір, за нею стежка сяє, двір аж угинається» Пішла через двір, на ній сукня в дев’ять піл; сукня почала так сяяти, що од того запалилась діброва; дівчата почали носити воду решетом і гасити діброву.

Ввійшла панна в сіни, сіни сяють, ввійшла в хату, хата палає, ввійшла в церкву, церква сяє, самі свічі засвічуються. Пани перед нею встають, знімають шапки, кланяються: одні кажуть, що вона царівна, другі кажуть, що вона королівна.

У такій пишній, залитій золотом картині описується в коляд­ках і веснянках богиня Сонце.

Золота стіна, за котрою вбирається панна, то червоно-золоте небо перед сходом сонця; золота ряска, золота кора на дереві, огнева широка сукня, од котрої палає діброва, то блискуче проміння сонця, що обливає золотом сади й діброви і, як широкою блискучою одежою, вкриває світ.

Двір, сіни, хата, церква, куди входить панна з-за золото ї стіни, то світ, небо.

В тій картині, що дівчина своєю огневою одежою запалює діброву, можна бачити або літню жару над лісами і садами, котру гасить дощ, що ллється з хмар, неначе його хто точить решетом, або небесну поже­ жу в хмарах, як їх освічує блискавка.

У веснянках богиня Сонце ще зветься дівчиною Рожею, або просто квіткою червоною рожою. Весною, виряджаючи дочку Рожу у танець , мати чесала їй косу, а чешучи навчала :

Донко моя Роженко!

Ой як підеш у танець,

То не ставай край Туману:

Туман дитя зрадливе…

Дівчина Рожа – то образ весняного сонця, а Туман – то зимові хмари, або сама зима, як зрадливий ворог сонця. На Венгерській Русі співають у веснянках про червону рожу:

Червена ружа горіла,

Під ньов біла дівка сиділа;

В решеті воду носила,

Нервену ружу гасила.

Замість дівчини рожі ми бачимо тут сонце в образі червоної палаючої квітки рожі, котру гасить водою з решета біла дівчина, літня хмара білого цвіта, що заливає дощем жар літнього сонця.

У декотрих колядках описується богиня Сонце, як княгиня-господиня, що походжає по двору пана господаря, убрана в золотий убор, у кований золотий пояс, і на поясі, на золотих ретязях, носить золоті ключі.

Образ княгині-господині, в котрому описується богиня Сонце, певно вже пізніший, взятий з княжого українського побуту мабуть тоді, як ко­лядники славили своїх богів на празник Коляди, в дворах або в теремах давніх княгинь, брали поетичні фарби для міфічних образів з того, що бачили перед собою.

У пізніші християнські часи український народ переніс атрибути богині Сонця на СВ. ПАРАСКЕВУ.

Народ змінив богиню Сонце на св. Параскеву може тим, що в житті св. Параскеви говориться, як її батько й мати, дуже поважаючи п’ятницю, день Христової смерті, дали своїй дочці ім’я п’ятниці.

З того можна догадуватись, що народ празникував у честь Сонця п’ятницю. 1 тепер на Україні дуже поважають св. Параскеву і самий день п’ятницю, а найбільше дванадцять п’ятниць на рік.

Св. П ’ятниця – більше празник жіночий. Жінки мають за великий гріх у п’ятницю прясти, шити, м’яти і тіпати коноплі, прати і золити плаття. Декотрі баби дають собі зарік нічого не робити в п’ятницю.

Одна молодиця запарила в п’ятницю на ніч квашу, поставила на печі і, щоб кваша не вибігла, з ав ’язала хусткою. Цілу ніч щось у хаті пищало чудним голосом, і мо­лодиця думала, що св. П’ятниця прийшла її покарати.

На Україні розказують, що П ’ятниця ходить по селах уночі, вся поколоту голками й веретенами, од того, що молодиці шиють і прядуть у п’ятницю. Що народ переніс на П’ятницю атрибути богині Сонця, те можна бачити в одній галицькій пісні:

Eй скаржилося світле Сонейкоу

Світле Сонейко милому Богу:

Не буду, Боже, рано сходжати,.

Бо злі газдове (хазяїни) понасупавали,

В неділю рано дрова рубали,

А ми до линка тріски порскали;

Бо злі газдині понаставали,

В пятницю рано хусти зваряли,

А ни на лице золу виливали;

А злі дівойки коси чесали,

А ни до линка волося нетали.

З сієї пісні ми бачимо, що Сонце обидилося якраз тією роботою, що молодиці мають за гріх робити в п’ятницю, бо од тієї роботи летить курява, костриця, нечиста пара і може запорошити й замазати ясне лице богині Сонця. Ще не так давно, при Мазепі, на Україні, в Чернігівщині, при церковних просесіях водили простоволосу жінку з розпущеними кісми і коло церкви приносили їй дари. Така жінка звалась П ’ятницею.

А що п ’ятницю празникували на Україні врівні з неділею, то можна бачити з послання царгородського патріярха в 1589 році до литовсько-руських єпископів, котрим він забороняє святкувати п’ятницю нарівні з неділею.

У християнізованих колядках атрибути богині Сонця перене­сені на Богородицю, над котрою процвітає рожа, а з тієї рожі вилітає дивний птах. Червона рожа, як ми сказали попереду, означає сонце і показує, що сама колядчана Богородиця – то богиня Сонце.

У міфології давніх народів ми бачимо міф про сонце все в чоловічому образі. В давній Індії богом сонця був 1ндра, потім Вішну, бог пишних рівних країв Індії. Вішну малювали молодим і дуже гарним, а поклонники його малювали собі на лобі між бровами червоний кружок, а над бровами білі смуги, може як знак сонця з промінням.

Інкарнації божества на землі належали до Вішну, як до сонця, котре щ ороку умирає і щорок уродиться, в Ірані богом сонця був Мітра, а в давній Греції сонце являється так у чоловічих образах Геліоса, а найбільше і найвиразніш е в іншому образі молодої парубочоі краси срібнолукого Аполлона. В християнстві всі прикмети бога сонця перенесені на Христа, “сонце правди, добротою краснійшого паче всіх человік, світ незаходимий”.

У давній Русі так само мали сонце за чоловічий образ і звали Дажбогом, а в “Слові о полку Ігоревім” Ярославна зве сонце господином: “слънце! всьмъ тепло и красно сси… Чему, господине, простре горячюю свою лучю на ладъ вои?”.

У жіночім образі міф про сонце ми знаходимо в литовській міфології. Там говориться про сонце, як про місяцеву жінку: Місяць женився з Сонцем.

Тоді була перва весна. Але Місяць полюбив Зірку і почав з нею женихатись. Сонце вхопило меч і розрубало його пополовині, і од того часу Місяць стає щербатим.

Жіночий образ сонця в теперішній українській міфології спільний тільки з литовським міфом.”

За книгою І.Нечуй-Левицького “Світогляд украінського народу”.

 

P.S. Від себе додам, що також, жіночоі постаті уявляли Cонце скандинави. В них це була богиня Сол ( Соул).

 

Богиня Зоря в украінскоі міфологіі.

Богиня Хмара-Шинкарочка та іі подруги.

12 заповетных пятниц Параскевы Пятницы.

Празднование пятницы “Мати божей купальницы”

Древний храм Богини трипольцев в Небеливке. 

Неолетический храм Богини на Полтавщине возрастом 14500 лет. 

Когда отмечали новый год в средневековой Руси и в Европе.

2 августа день Перуна и св. Ильи. 

Реальная история праздника Покрова. 

Русалии. Зелена неділя.

Древние боги украинской земли.

Алтарь готов и поклонение Серапису на теренах Украины. 

Тайна Софиевского собора. Женские места силы Киева.

Дневники ведьмы.

 

Поделиться в соцсетях

Добавить комментарий

Лимит времени истёк. Пожалуйста, перезагрузите CAPTCHA.