Магічна українська гра у Ворона.

Якщо ви пам’ятаєте у Гоголя в його “Майська ніч або Потопельниця” є рядки про гру у Ворона русалок. 

“Левко посмотрел на берег: в тонком серебряном тумане мелькали легкие, как будто тени, девушки в белых, как луг, убранный ландышами, рубашках; золотые ожерелья, монисты, дукаты блистали на их шеях; но они были бледны; тело их было как будто сваяно из прозрачных облак и будто светилось насквозь при серебряном месяце. Хоровод, играя, придвинулся к нему ближе. Послышались голоса.

— Давайте в ворона, давайте играть в ворона! — зашумели все, будто приречный тростник, тронутый в тихий час сумерек воздушными устами ветра.

— Кому же быть вороном?

Кинули жребий — и одна девушка вышла из толпы. Левко принялся разглядывать ее. Лицо, платье — все на ней такое же, как и на других. Заметно только было, что она неохотно играла эту роль. Толпа вытянулась вереницею и быстро перебегала от нападений хищного врага.

— Нет, я не хочу быть вороном! — сказала девушка, изнемогая от усталости. — Мне жалко отнимать цыпленков у бедной матери!

«Ты не ведьма!» — подумал Левко.

— Кто же будет вороном?

Девушки снова собрались кинуть жребий.

— Я буду вороном! — вызвалась одна из средины.

Левко стал пристально вглядываться в лицо ей. Скоро и смело гналась она за вереницею и кидалась во все стороны, чтобы изловить свою жертву. Тут Левко стал замечать, что тело ее не так светилось, как у прочих: внутри его виделось что-то черное. Вдруг раздался крик: ворон бросился на одну из вереницы, схватил ее, и Левку почудилось, будто у ней выпустились когти и на лице ее сверкнула злобная радость.

— Ведьма! — сказал он, вдруг указав на нее пальцем и оборотившись к дому.

Панночка засмеялась, и девушки с криком увели за собою представлявшую ворона.“

 

Ця гра була взята письменником з реального життя. Вона дуже архаїчна та може нам багато чого розповісти про прадавні вірування. Я знайшла її етнографічний опис у  А.А. Потебня “О некоторых символах в славянской народной поэзии” (2-е издание. Харьков 1914, стр.43-44).

“Играющія дѣвки становятся „ключей” (какъ журавли въ полетѣ), т. е. становятся одна за другую и одна держится за спину другой. Передняя называется „Матка”. „Воронъ” сидитъ и роетъ палочкою землю. 

Матка. Вороне, вороне, що ти копаешь?

— Пічку. 

— На що? 

— Окропи гріть. 

— На що? 

— Твоімъ дітямъ очи заливать. 

— За що? 

— Щоб не… на мою капусточку. 

При этомъ воронъ прячетъ палочку, которою копалъ землю, за себя. 

М. — Вороне, вороне, що за тобою?

— Помело та лопата. 

— А за мною красна пані, та не вловишъ. Обернуся, окрутнуся, чи всі моі диты. 

При этомъ матка кружится, за нею кружатся дѣти, а воронъ отрываетъ ихъ по одному и кричитъ: 

— Кра! Кра! йісти хочу? 

— А поки наиівся?

Воронъ показываете, что по косточки. Воронъ продолжаеть отрывать дѣтей и сажаетъ ихъ въ кучку, пока не останется за маткою одна „Красна пани”. 

Тогда матка опрашивает: 

— а поки найівсь?. 

Воронъ показываетъ по горло. 

— Вороне, вороне, що за тобою? 

— Чортъ з бородою! 

— А за мною красна пані, та не візьмешь! 

Тогда воронъ отрываетъ и послѣднюю, сажаетъ ее къ другимъ и велитъ всѣмъ сжать руки. Матка приходить узнавать своихъ дѣтей: 

— Помогай-бі тобі, вороне! Чи не бачивъ ти моихъ дітей? 

— Небачивъ. 

Но дѣти отзываются, мать идетъ на голосъ и, обращаясь къ каждому, спрашиваетъ: -Що то? (указываетъ на небо) 

— Небо. 

— А то? (указ. на землю)

— Земля. 

— А въ земли? 

— Бубонецъ. 

— А въ бубонці?

— Кабанецъ. 

— А въ кабанці?

— Панъ та пані. 

— Що роблять?

— Пьють та гуляють, та хороше похожають (вар. та хороші мислі мають).

— Йшовъ чоловікъ?

— Йшовъ. 

— Нісъ мішокъ?

— Нісъ.

— Засмійся! 

Дѣти стараются не смѣяться, а кто засмѣялся, тотъ материнъ. Если матка не отнимаетъ дѣтей или если эти не признаютъ ее своею матерью, то она становится ворономъ.” 

 

Так про що нам може розповісти ця прадавня гра  давайте — поглянемо. 

Ворон  сидить та риє палочкою землю. 

По перше хто у нас ворон. Ворон є уособленням смерті. У грі “ворон” примушував дітей скласти руки,  як колись у давнину складали руки померлим в Україні. 

“Ворон” у грі викопує пічку у землі. 

І ось тут ми можемо згадати ритуальні печі з Медоборів (див. статті про святі гори та капища Богіту та ін.). Цу були печі для того щоб випікати ритуальний хліб. Але ж також в них могли приносити людські жертви. 

Але в грі “ворон” її копає для того щоб окропом заливати очі дітям, бо ті зазіхають на його капусточку. 

А капусняк в Україні -— це одна з основних страв на похорон. Тому тут усе має сенс. 

Далі у “ворона” помело та лопата. Ці два предмета завжди були магічними. Вони теж були предметами, які мали велику ритуальну роботу на похоронах. 

За вороном стоїть “чорт” якому “Матка” протиставляє “Красну Пані” (Красна Пані за словами Потебня — веселка.). 

“Як виявляє й назва веселки, була вона в нас і символом радощів, веселості, бо ж і «небо, затемнене хмарами, стає веселіше, коли з’являється райдуга.” (Драгоманов, III, ст. 97). 

І ми бачимо тут пряме значення веселки як сміху, яким “мати” у грі потім “оживляє” діточок.

У християнській іконографії — це не лише атрибут божої слави, але й символ відродження. 

Також веселка -— це рура чи смок, що тягне воду до хмар із вод на землі. Веселка може вказати на джерело води, якщо її кінець падає до суходолу. Це міст між небом, хмарами та землею. Тому “мати” вказує “діточкам” на небо та землю. 

Далі — в землі бубонець, в ньому кабанець, у ньому пан та пані що п’ють і гуляють та хороше походжають. 

Бубонці це дуже давній ритуальний інструмент, який ми можемо знайти у багатьох культурах. Він з одного боку може відігнати зле, а з іншого боку може закликати добрих духів та богів. Це іграшка і це магічний інструмент. 

А в тому бубонці кабанець. Чому кабанець? Тому, що це була сакральна тварина для слов’ян і про це нам говорять знахідки біля Києва дуба з іклами про які я писала у статті “Перунові Дуби”

А в кабанці Пан та Пані, що хороше похожають. Паганські боги? 

Наступним з’являється “чоловік з торбою”. І ось тут я би згадала бандуристів. Бо “діти” мають засміятися, щоб “мати” могла їх забрати. І хто тут може бути у пригоді як не мандрівники-музики, що знають магію мови. 

“Матка” розтискає руки дітям та змушує їх розсміятися.  Хто засміється, той не залишається у “ворона-смерті”. Сміх — то світло та життя. 

І це важлива риса українців. Може тому козаки були такими великими воїнами, що вони добре знали, що сміх  — то життя. Ми можемо зараз це бачити в протистоянні українців у війні з Росією. Гумор як велика зброя українців.

І ось тут дуже цікаве  —  діти можуть не признати матку матір’ю і тоді вона стане Вороном-Смерттю. 

Гоголь показав у своїй повісті дуже давній ритуал та перемогу над смертю. Може тому цей твір має такий містичний вплив на своїх читачів. А ми з вами реконструювали прадавню язичницьку традицію, що дішла до ХХ сторіччя у дитячій грі, де діти мають сміятися, щоб Ворон-Смерть був не власним над ними.  

А я добре пам’ятаю слова чаклуна вуду, який був справжнім сьомим сином сьомого сина з Гаїтії, який мені сказав:

-Найсильніша магія робиться, коли лунає сміх!

 

Copyright©ЄженіМакквін-2022

 

Література:  А.А. Потебня “О некоторых символах в славянской народной поэзии”

 

Практики коридор затмений 30 апреля – 16 мая 2022.

Богиня Мара и ее символы.

Богиня Хмара-Шинкарочка та її подруги. 

Женские места силы Украины. 

Дневники ведьмы. Удивительные истории о женской магии. 

Добавить комментарий

Лимит времени истёк. Пожалуйста, перезагрузите CAPTCHA.