Переклад KUB 24.12 CTH 448 хетський ритуал очищення царя з терезами

 

Переклад хетської таблички KUB 24.12 (CTH 448): ритуал очищення царя з використанням терезів за допомогою перекидання зла та ритуальних ям.

 
    • [...] — фізична лакуна на табличці; реконструйовано лише ті знаки, які безсумнівно читаються за залишками клинів або паралельними формулами цього ж тексту. Усі смислові пропуски залишено порожніми без домислення дієслів чи іменників.
    • 〈...〉 — кон’єктура (відновлення знака, пропущеного давнім писарем).
    • (...) — мінімальні граматичні уточнення або збереження оригіналу в дужках.
    • Нейтральна передача теонімів: DUTU передано як «Божество Сонця» (без нав’язування роду там, де клинописний знак не дає граматичного показника).
    • Неперекладені терміни: слова з відкритим або дискусійним значенням (kuwanna-, tarpalli-, arkammiya, mamannatin, innari-, laplappi-, É kippa-, api-) залишено в транслітерації.

 

А наприкінці ми подивимось на 5 паралелей до української магічної традиції. 

 


Лицьовий бік, колонка I (Vs. I)
1–9″. [... срібло(?) ...] (Збереглися лише поодинокі нечитабельні знаки; колонка обривається).

 
 
Лицьовий бік, колонка II (Vs. II)
1–4. […] від божества Заліпури геть […] [і його] Богу Сонця Неба [і] вищим [богам] у доброзичливість знову передайте! […] жертву на землю вниз геть […]
1. [... божеств]а Заліпури геть [...]
2. [і йо]го Божеству Сонця Неба ви[щим ...]
3. [у доброзичливост]і назад передайт[е ...]
4. [... же]ртву (або: ритуал) землю вниз геть [...]
 
5–11. А ті, хто зачакловував господаря жертви (тобто царя), — «язики» (наклепи/прокльони) усіх їх вони вирізають (гравірують) на сріблі та мідній руді/намисті, і прив’язують їх до віслюків. Господар жертви спльовує на них, і їх кидають у підготовлену яму в землі.
5. І хто господаря жертви зачакловував (імперф.),
6. і «язик» усіх на сріблі
7. [і] (каменях) kuwanna всередину вирізають.
8. І їх до віслюків усередину повертають (прив'язують).
9. І на ни〈х〉 господар жертви нагору плює.
10. І їх покладених у землі донизу
11. кидають.
 
12–18. Після цього всі зачакловані «язики» прив’язують до шиї бика та барана. Господар жертви тримає бика і барана знизу. І тих самих [разом із] золотою статуєю Богині Сонця Землі, юшками, олією, медом, […] вином, сріблом, золотом, лазуритом, міддю, оловом, залізом […] кидають донизу в землю (ритуальну яму).
12. Після цього «язики» зачакловані
13. усі до шиї бика (і) барана
14. усередину повертають (прив'язують). І собі господар жертви бика
15. [і ба]рана знизу бере. І тих також
16. [... з]і статуєю золотою, Божество Сонця Землі, юшки, олію, мед,
17. [...] вино, срібло, золото, лазурит, мідь, олово, залізо
18. [... у з]емлю донизу кидають.
 
19–23. [І] писар промовляє так: «[Як] для Тутхалії, статуї божества-покровителя (LÚKAL), […] брова, вія, борода […] були, і воно (тіло) було зачакловане, і воно було передане Богині Сонця Землі —
19. [І пи]сар усередину так говорить:
20. «[Я]к(?) для Тутхалії, статуї божества-покровителя (LÚ KAL),
21. [бр]ова(?), вія (laplappi-), борода (zamangur)
22. [...] було, і воно було зачакловане,
23. [і Боже]ству Сонця Землі назад передане було —
 
24–30. [ось] господар жертви дав для свого тіла замінників (tarpalliuš), […] які були визначені оракулом для голови господаря жертви, […] зі срібла, золота, один лазурит, сердолік(?), олово, залізо, мідь, запашну олію, оливкову олію, жир, мед — з усього цього він дав! І ти, Богине Сонця Землі, та підземні боги, [прийміть] цих замінників під звуки арфи (arkammi) та mamannati!
24. [ос]ь господар жертви (для) тіла замінників (tarpalliuš),
25. [... г]олови господаря жертви які визначені оракулом,
26. [...] зі срібла, золота, 1 лазурит, сердолік(?),
27. олово, залізо, мідь, запашну олію, оливкову олію, олію, мед —
28. з усього дав. І ти, Божество Сонця Землі,
29. і підземні боги, для цих замінників (tarpalliuš)
30. arkammiya та mamannatin [...]. А Тутхалії — мені,
 
30–35. А мені, Тутхалії, як божеству-покровителю, героїзм, кістки (силу), [плече(?)], брову, вію, [бороду] відпустіть нагору! І його Богу Сонця [Неба] та вищим богам у доброзичливість знову передайте!» (Кінець колонки II відламаний).
31. (як) божеству-покровителю (ŠA LÚ KAL), ḫaštariyatar, кістку (ḫaštai), [...]
32. innari-, laplappi-, [...]
33. нагору відпустіть! І його Божеству Сонця [...]
34. вищим бо[гам наз]ад п[ередайте! ...]
35. [...] (Колонка обривається).

 
Зворотний бік, колонка III (Rs. III)
1′–3′. […] зі срібла, зо[лота …], олово, залізо, мідь, олія, ме[д], м[олоко(?) …]. І запалений вогонь вогнища […]
1′. [... з]і срібла, зо[лота ...]
2′. [...] олово, залізо, мідь, олія, ме[д], м[олоко(?) ...]
3′. [...] І запалений вогню во[гнища ...]
 
4′–7′. [За]ліпура цих замінників під звуки арфи та mamannati [нехай прийме(?)]. «А мені, господарю жертви, — статуї Божества-покровителя (DKAL), — кістки, [і] плече, брову, вію, 〈мідь(?)〉, бороду з вогнища назад дайте!
4′. [... За]ліпура для цих замінників (tarpalliuš) arkammi[ya]
5′. та mamanatin [...]. «А господарю жертви — мені, статуї божества-покровителя (D KAL), кістку (ḫaštai)
6′. [і(?)] плече (ḫalḫanzana-), inniri-, laplipi-, 〈мідь〉,
7′. бороду (zamangur) з вогнища назад дайте!
 
8′–11′. І нехай він від цього дня вищим богам у доброзичливість знову буде переданий! І нехай усі частини тіла будуть чистими перед Богами Сонця Неба та вищими богами!»
8′. І нехай він від цього дня вищим
9′. богам у доброзичливості назад переданий буде!
10′. І нехай вони(?) Божеству Сонця Неба (і) вищим богам
11′. частини 〈тіла〉 усі чистими буду[ть!]»
 
12′–15′. Потім виготовляють прикраси з мідної руди та срібла, і вирізають на них «язики» чаклунів, і прив’язують їх до шиї бика та барана.
12′. І (камені) kuwanna (і) срібло (мн.) роблять. І «язики»
13′. чаклунів усередину вирізають.
14′. І їх до шиї бика (і) барана усередину
15′. повертають (прив'язують).
 
16′–21′. Після цього писар бере терези і кладе срібло та золото. І біля вогнища божества Заліпури він промовляє ті самі слова. Потім писар розрізає козла, господар жертви проходить посередині (між частинами жертовної тварини) і йде омитися.
16′. Після цього писар терези бере і срібло (і) золото
17′. кладе. І (біля) вогнища божества Заліпури
18′. ті самі слова усередину говорить.
19′. І писар козла розрізає. І господар жертви
20′. посередині геть проходить. І він омиватися
21′. іде. І коли він омиється,
 
21′–25′. Коли він омиється, він виходить до річки, підходить до культової будівлі (É kippa-) Богині-Матері на березі річки; у тому місці на березі річки Богині-Матері, де здійснено узливання, він підходить до ритуальної ями.
22′. він до річки вперед іде.
23′. І він (до) É kippa- берега річки Богині-Матері під[ходи]ть.
24′. На березі річки (для) Богині-Матері в якому
25′. місці здійснено узливання, він туди (у яму api-) [підходи]ть.
 
26′–31′. Бик і баран (ритуально) одягнені та перелічені. Біля ями підготовлені плетені кошики з очерету. Біля ями встановлено: бик, бар[ан …], плетені кошики з очерету, юшки, олія, мед, вино, молоко, с[рібло …], міна міді, срібна статуя […]. І господар жертви кошик вперед […]
26′. Бик (і) баран одягнені (і) перел[іч]ені.
27′. Туди (у яму api-) підготовлені кошики з оче[рету ...]
28′. Туди (у яму api-) визначено: бик, бар[ан ...]
29′. [ко]шик з очерету, юшки, олія, мед, вино, молоко, с[рібло(?) ...]
30′. [...] міна міді, статуя срібна [...]
31′. [І] господар жертви кошик впере[д ...]
 
32′–34′. [І] писар промовляє т[ак]: «[Як] для господаря жертви […] [в]ія, бород[а …]» (Кінець колонки III).
32′. [І] писар усередину т[ак ...]
33′. «[Я]к(?) для господаря жертви [...]
34′. [в]ія (laplapi-), бород[а (zamangur) ...]»
(Кінець колонки III).

Зворотний бік, колонка IV (Rs. IV)
1′–5′. (Збереглися лише нечитабельні закінчення 5 рядків; табличка обривається).

Критичний апарат (текстологічні та лексичні примітки)
    1. Vs. II 16 (KI-aš DUTU-uš): У тексті буквально стоїть називний відмінок (nominativus — «Божество Сонця Землі») у переліку предметів/істот у знахідному відмінку (синтаксичний збій або невідмінювана графічна фіксація).
    2. Vs. II 29–30 та Rs. III 4′–5′ (ke-e-da-a-aš tar-pa-al-li-uš ar-kam-mi-ia U ma-ma-an-na-tin):
        • ke-e-da-a-aš стоїть у давальному-місцевому відмінку множини (D.-L. pl. «для цих»), тоді як tar-pa-al-li-uš має закінчення знахідного/називного відмінка множини (Acc./Nom. pl. c.).
        • Дієслово-присудок у кінці обох речень фізично втрачене в лакуні.
        • Значення arkammiya (музичний інструмент «арфа/ліра» або ж arkamma(n)- «данина, викуп») та hapax legomenon mamannatin залишаються відкритими в хетитології.

    3. Vs. II 31–32 та Rs. III 5′–7′: Лексеми ḫaštariyatar (абстрактне утворення від ḫaštari- «герой»), ḫaštai («кістка»), ḫalḫanzana- («плече/кут»), innari- («брова/повіка?»), laplappi- («вія») та zamangur («борода») утворюють сталу формулу повернення частин тіла та життєвої сили царя. У рядку Rs. III 6′ перед zamangur писар пропустив детермінатив або шумерограму 〈URUDU〉 («мідь»), що відновлюється за паралельними фрагментами CTH 448.
    4. Rs. III 10′ (nu-wa-ra-a-〈at〉): Кон’єктура видавців TLHdig (на табличці помилково написано nu-wa-ra-a-aš одн., хоча далі йде узгодження зі множиною NÍ.TE 〈MEŠ〉 ḫūmanda — «усі частини тіла»).
    5. Rs. III 11′ (pár-ku-u-e〈〈eš〉〉): Дитографія писаря (зайвий знак -eš у кінці слова).
    6. Rs. III 25′, 27′, 28′ (a-pí-ia): Хурритсько-хетський термін api- (ритуальна яма для зв’язку з хтонічними божествами) у формі давального-місцевого відмінка (D.-L. sg.).

Український переклад та текстологічні коментарі підготовлено за допомогою мовних моделей Google Gemini та Microsoft Copilot на основі транслітерації та морфологічного глосування корпусу TLHdig (Hethitologie-Portal Mainz) під авторською редакцією.
 

А зараз 5 ключових паралелей до української магічної традиції.

 
У тексті KUB 24.12 закладено п’ять архаїчних ритуальних механізмів, які мають прямі структурні відповідники в українській традиції замовлянь та обрядовій магії:

1. Магія плювка (allapaḫḫi, Vs. II 9) як акт відкидання та закріплення.
У хетському тексті цар спльовує на фігурки/пластинки з вирізаними «язиками» перед тим, як кинути їх у яму. В українських замовляннях від уроків та наклепів («пристріту», «язиків») триразове спльовування через ліве плече або на землю після формули «Тьху на тебе…» виконує ту саму функцію розриву зв’язку та перенесення скверни вниз.

Українські та східнослов’янські паралелі:

Опис ритуалу злизування та спльовування при уроках (Волинь, ХХІ ст.): «При уроках широко практикували метод “злизування”. Мати тричі злизувала чоло або пальці немовляти, за кожним разом спльовуючи убік, примовляючи: “Йдіть, вроки на потоки”, “Вроки на сороки”, “Пу-пу, сіль в вічі, камінь в груди, печина в зуби. Де взялися, там і подіньтеся”».

Обрядова дія при лікуванні дитячих «крикливиць» (Полтавщина, Лубенський повіт, кінець XIX ст.): «Есть и заговоръ отъ крикливецъ. Дують на ребенка и, взглянувъ на небо, говорять: “Вы зори, зорныци, Божіи помишныци! Прыйдить, прынесить нароженому, молытвяному, хрещеному Ивасю соннывыцю, дримнывыцю, а одъ его одберить крыклывыци и плаксывыци и понесить на вечерныци, де дивыци гуляють. Там ихъ проспивають”. Мать слизываетъ трижды накрестъ дитя и трижды плюетъ».

Замовляння на воду від уроків зі спльовуванням (східнослов’янська традиція): «Есть на Окиан-море, на самой середине, купается утка-селезень. Купается, полоскается, матушкой-водой морскою умывается. Вода с нее стекает дочиста. Так же порчи, уроки, озевы, стеки дочиста с рабы Божия (имя). Аминь. Аминь. Аминь». Заговор читают над водой три раза, плюют через левое плечо три раза.»

 

2. Нейтралізація ворожих «язиків» (EME-an, Vs. II 6, 12; Rs. III 12′).
Хетські жерці вирізають «язик усіх, хто зачакловував», щоб фізично зв’язати наклеп і прокльон. В українській традиції це один із найпоширеніших мотивів: замовляння «від лихого язика», «від переговорів», де ворожі язики «замикають на замок», «прибивають» або відсилають під землю.

Замість фізичного відрізання моделі язика в українських текстах використовується символічна нейтралізація: ворожі язики замикають на замок, прибивають, сковують залізом, заліплюють воском або «окам’янюють», щоб наклеп і прокльон не мали сили

«Їду я на сивому коні, замикаю ворогам губи й зуби, язики й помисли залізними замками, замикаю й запечатую. А ключі в синє море кидаю: як тим ключам із синього моря не випливати, так ворогам моїм проти мене (ім’я) рота не роззявляти, язика не піднімати, лихого слова не казати…» (записано на Полтавщині / Слобожанщині).

«Як у місяця й сонця немає язика, як у води й каменя немає голосу, так би у моїх ворогів і супостатів заніміли губи, задерев’яніли зуби, скам’яніли язики проти мене (ім’я). Щоб вони не могли на мене ні думати, ні гадати, ні лихим словом поминати» (збірка Українські замовляння)

«Святий Михаїле-архангеле, стань мені на допомогу, затули моїм ворогам роти, зв’яжи їм язики, посічи їхні лихі думки своїм вогненним мечем, щоб на мене (ім’я) не брехали, лиха не бажали, наклепів не зводили» (записи з Правобережжя та Полісся)

 

3. Анатомічний перелік частин тіла (ḫaštai, ḫalḫanzana-, innari-, laplappi-, zamangur, Vs. II 31–32; Rs. III 5′–7′).
Подібно до того, як у KUB 24.12 поіменно перелічують кістки, плече, брову, вію та бороду Тутхалії IV, щоб повернути їм цілісність і чистоту, українські лікувальні замовляння («вишіптування») використовують детальний анатомічний каталог (від тім’я, брів, вій і кісток до суглобів та крові), щоб «зібрати» людину докупи.У фольклористиці цей прийом називається каталогізацією тіла або мікрокосмічним переліком: щоб хвороба чи чари (уроки) не залишилися в жодній клітині, знахар скрупульозно перераховує тіло згори донизу (від волосся і вій до кісток, суглобів та нігтів), «вимиваючи» чи «викликаючи» зло з кожного органу.

«Викликаю я тебе, лихий переляку, вишіптую тебе, лихі уроки, з буйної голови, з русого волосся, з чорних брів, з густих вій, з ясних очей, з білого лиця, з рожевих щік, з язика, з зубів, з шиї, з крутих плечей, з білих рук, з усіх пальців, з усіх нігтів; з ретивого серця, з буйних легень, з печінки, з селезінки, з усіх жил і піджилок, з червоної крові, з білої кості, з жовтого мозку, з усіх суглобів і напівсуглобів…»

«Не я тебе вишіптую, не я тебе виганяю — виганяє тебе сам Господь з усієї кості, з усієї плоті, з сімдесяти семи суглобів, з сімдесяти семи жил, з піджилок, з-під нігтів, з-під волосся. Іди собі на очерети, на болота, де люди не ходять, де вітер не віє, де сонце не гріє — там тобі гуляти, а білої кості не ламати, жовтого мозку не сушити, червоної крові не пити» (записи з Київщини та Поділля).

Якщо подивитися на перелік, то можна побачити дивну аналогію, що має між собою десь 4000 років відстань. І як би це не було дивно — воно просто є. 

 

 
Спільна логіка хетського та українського тексту:
  • Принцип вичерпності: Магічна формула працює лише тоді, коли названо кожну частину тіла. Якщо пропустити хоча б одну (наприклад, вії чи піджилки), хвороба або прокльон «сховаються» там і повернуться.
  • Рух згори донизу та зсередини назовні: Як у хетських очисних ритуалах (де нечистоту переносять із голови через плечі та кістки на ритуальну фігурку чи тварину), так і в українських замовляннях хворобу женуть від волосся і вій через плечі та кістки в землю, воду або «на пусті ліси».

 

4. Ритуал заміщення (tarpalli-) та винесення хвороби/скверни вниз у землю (api-).
Хети передають підземним богам замінників (бика, барана, статую, метали) в яму. В українській народній магії цьому відповідають обряди «відкупу» (закопування під поріг чи на роздоріжжі монет, воску, яйця або одягу хворого) та формули відсилання хвороби «на пусті ліси, на глибокі ями, під сиру землю».

Закопування одягу в землю та опускання мірки в могильну яму на Волині (с. 519, 522 за нумерацією журналу): «Подекуди населення досліджуваного регіону практикувало закопування в землю дитячого одягу… “Була така хвороба, шо дитина завмирала, то знімали з неї сорочечку і кидали через хату, і де впала, там закопали” (с. Капелюх Жовківського р-ну Львівської обл.)».
«“Є люди, шо беруть чорну лєнту, якшо епілепсія є. Дитину прямо ставлять і міряють до лєнти, а лишнє одрізають. І якщо в селі є покойник, то беруть ту лєнту і під труну кидають. Як покойника мають опустити, то кидають в яму” (с. Пересопниця Рівненського р-ну Рівненської обл.)».

 

5. Очищення через проходження та річкову воду (MÁŠ.GAL kuirri... warpuwanzi... ÍD-i, Rs. III 19′–22′).
Проходження господаря жертви посередині та подальше омивання у річці перегукується з українським «протягуванням» хворого крізь розщеплене дерево, хомут або під ворітьми з наступним умиванням «непочатою» чи проточною річковою водою («Як вода з гуски, так з тебе всі пристріти…»).

«Водице-Арданице! Миєш два береги, трету середину, чєтверте корінє, п’єте камінє, шесту душу. На имнє (ім’я)! Обмий її вид омрази, вид уроків, вид переговорів…»  (Івано-Франківщина), опубліковано в працях Володимира Шухевича («Гуцульщина», т. 5, Львів, 1908)

«Водичко-свєтичко! Течєш з високих гір, з глибоких нір, усе лихе обмиваєш, сама чіста пропливаєш… Омий раба Божого (ім’я) від усякої скверни, від пристріту, від лихого слова…» (с. Криворівня, Верховинський р-н, Івано-Франківська обл.)

Хворого або того, кого «поробили», тричі протягують крізь розщеплений надвоє стовбур молодого дубка чи вишні (після чого дерево зв’язують, щоб зрослося), а далі ведуть до річки або обливають водою: «Як це дерево зростається докупи, так би до (ім’я) не приставали ні уроки, ні перелоги, ні лихі намови. Лишайся, бідо, в сирому дереві, а (ім’я) піде чистий, як білий світ, як бистра вода!» (Записано в с. Олешниця / околицях Овруча (Житомирське Полісся)

«Вийду я з хати дверима, з двору ворітьми, піду я до бистрої річки, до крутого бережка. Бистра річко, ти змиваєш круті береги, жовті піски, сірі камені — змий же ти з мене (ім’я) усі уроки, усі переговори, усе навіяне й наслане. Неси їх за круті гори, за бистрі води, де сонце не сходить, де вітер не віє, де півень не піє…»

 

Порівняння хетської таблички KUB 24.12 (CTH 448) з українською замовляльною традицією показує вражаючу живучість архаїчних ритуальних моделей, які долають дистанцію майже в чотири тисячоліття. Попри різницю культур, епох і релігійних систем, логіка сакральної дії залишається незмінною: щоб очистити людину, зло потрібно фізично відокремити, перенести на «замінника», зв’язати лихі слова, вирахувати кожну частину тіла та остаточно змити чи віддати землі. Ці паралелі не є випадковим збігом — вони свідчать про спільне індоєвропейське коріння магічного мислення, у якому слово й ритуальний жест зберігають свою первісну силу від клинописних табличок Хаттуси до українських поліських і карпатських шепотів.

І якщо ми бачимо цю сталу структуру, що незмінно тягнеться з прадавнини крізь тисячоліття, то, можливо, ми стоїмо на порозі відкриття єдиної, спільної індоєвропейської формули зцілення?

©Ежені МакКвін-2026
Переклад із хетської транслітерації та первинний лексико-граматичний аналіз клинописного тексту здійснено за допомогою мовних моделей штучного інтелекту (Gemini та Copilot) під авторською редакцією та звірянням із науковими корпусами хетських текстів.
 
Література: