Ритуал Зарпії з Киззуватни проти чуми. Паралелі до цапа відбувайло та Аполлона.

«Мардук очищає храм, Кусу розробляє план, а Нінгірім накладає заклинання. Яке б зло не знаходилося в цьому храмі, виходь! Великий демоне, нехай Бел уб’є тебе! Нехай тебе зрубають, де б ти не був!» Ритуальний клинописний текст, присвячений очищенню святилища Езіда (храму бога Набу в Борсіппі). Цей ритуал проводився на п’ятий день Вавилонського Новорічного фестивалю весни Акіту. Cohen, Cultic Calendars, 445.

В цій статті я розглядаю «Ритуал Зарпії з Киззуватни проти чуми»: таблички серії CTH 757, зокрема KUB 9.31., що датують XIV–XIII століттями до н. е., період Пізньої Бронзи або Новохеттського царства / Імперії.

Це дослідження хеттсько-лувійської практичної магії Бронзової доби, де хворобу фізично «перекидали» на жертовного дикого цапа, очищаючи світ людей. Нам цей ритуал цікавий, як яскравий приклад магії перекидки та захисної магії воріт. А також паралелі до образу грецьких богів Аполлона та Пана. Переклад мій з англійської та з транслітерації хетьських табличок за допомогою ШІ Copilot.

Ритуал виконувався під час епідемії.

§1

1. Так говорить Зарплія, лікар із Кіццуватни:

2. Якщо рік став спустошеним*, і в країні люди постійно помирають**,

3. а в якомусь місті знову виникло спустошення,

4. тоді господар дому робить так:

*Хетське harranza буквально означає: спустошений, уражений лихом, зруйнований,такий, що зазнав нещастя

** «люди продовжують помирати» або «смерті постійно трапляються».

§2

5. Спочатку я підвішую келу*; його сітка (плетиво) з бронзи.

6. Його покрив (каптур, зовнішня оболонка) зі шкури волохатого лева.

7. Його підніжжя (основа) з базальту, а його hazziul…

8. з лазуриту. Лапа сильна, ведмежа лапа [на ньому встановлена?].

9. А він підвішує [пошкоджене місце тексту] дикої кози.

*kelu – ритуальний предмет, амулет, культовий об’єкт

Цікаво, що ми тут бачимо один з перших записів про використання ведмежої лапи як амулета.

§ 3

10. Алі (ali-s стрічки, шнури) зроблені з чорної вовни, з червоної вовни міста Гарнувасіла URUḪar-nu-wa-ši-la-aš і з [ще одного виду, жовтий?] вовни.

11. Перед собачим сухожиллям (розташовується) зло (або собаче сухожилля ставлять навпроти шкоди). Він [текст пошкоджен

12. Один предмет він підвішує з цього боку на кілок із дерева šennur*

13. Інший він підвішує з того боку на кілок із дерева ima(nu)**.

14. Він підвішує.

*ŠENNUR – назва дерева. Вважають: абрикос, дикий абрикос, близький до абрикоса вид дерева. Точна ботанічна ідентифікація невідома.

**GIŠ IMA.NU – назва дерева. Найчастіше ототожнюють із дереном, кизилом.

Цікавий ритуальний момент. У цьому уривку дуже помітна характерна для кіццуватнської магії симетрія правого й лівого боку:

-вовняні підвіски різних кольорів;

-собаче сухожилля як апотропейний матеріал;

-два кілки з різних порід дерева;

-розміщення по обидва боки ритуального об’єкта.

Тобто конструкція келу, описана в рядках 5–13, виявляється не просто амулетом, а складною просторовою моделлю захисту, де кольори, тваринні частини, камені та дерева розташовуються у строго визначених місцях.

§ 4

14.Насамперед, з переднього боку, він забиває у ворота кілок виготовлений із дерева šennur.

15. І потім він підвішує хлібець kukkula з ячмінного борошна.

16. (Також) хлібець kukkula з ячмінного борошна hariyanti та один глечик вина.

17. А з цього боку він забиває у ворота кілок із дерева ima(nu).

18. І потім (він підвішує) хлібець kukkula з ячмінного борошна.

19. (Також) хлібець kukkula з борошна hariyanti та один глечик вина.

20. Він підвішує (їх).

*Kukkula – хетський ритуальний хлібець.

§5

21. А під кілками він садить (або встановлює) кущ ḫaḫḫal.

22. Унизу, від землі, під аšara, спочатку

23. (він ховає) келу на цьому боці та магічну субстанцію, ім’я якої huwallari,

24. Він закопує. Потім інші келу він закопує там.

25. Біля входу до двору, на дверній стулці, він їх підвішує. А перед ним

26. він ставить один плетений стіл для келу.

27. На нього він кладе бронзову сокиру і один гарячий хліб.

28. Один сирний хліб він кладе. На нього він кладе бронзову сокиру,

29. бронзовий кинджал, натягнутий лук і одну стрілу.

§6

30. На плетений стіл він ставить одну посудину huppar з вином, узяту зі стійки puri.

31. І ставить глек пива KA.DÙ, також узятий зі стійки puri.

32. У глек із пивом KA.DÙ він вставляє питну трубочку.

33. Вони приводять одного козла.

34. І господар дому перед столом здійснює узливання вином (посвячує через узливання?) для бога Šantaš-Шанташа над козлом.

35. Потім він бере бронзову сокиру й говорить так:

Шанташ це лувійсько-кіццуватнський бог, якого хетські писарі записують шумерограмою dAMAR.UD (тобто знаком бога Мардука). Але фактично тут мається на увазі не вавилонський Мардук, а місцевий анатолійський бог Шанташ. Ймовірно, це бог, який контролює пошесть. Й він мені нагадує пізнішого Аполлона Лікійського, що також може наслати, а може припинити епідемію чуми. Його стріли несуть пошесть. А його епітет Απόλλων Λύκειος (Apollo Lykeios) можливо походить не від Λυκία (Лікія), а від λύκος (вовк). Хоча деякі дослідники пов’язують образ Шанташа із Гераклом.

Але, якщо подивитися уважно на ритуал Зарпії, то ми побачимо комплекс мотивів (мор, стріли, озброєний божественний почет, очищення межі, вовчий персонаж, вигнання лиха), який демонструє разючу типологічну близькість до найдавніших функцій Аполлона Лікійського та Аполлона Смінфея (Ἀπόλλων Σμινθεύς Apóllōn Smintheús) і може відображати спільний прадавній анатолійський релігійний субстрат. Також Аполлон мав епітет Αγυιεύς – тобто захисник дверей, що важливо й в нашому ритуалі. На початку Іліади він постає як лучник, а як Агрей-Αγρεύς він захисник полей та полювання. Як Λοίμιος – він той, хто приносить чуму. Таким чином ми маємо пряму паралель між Аполлоном та Шанташем.

§ 7

36. Прийди, Шанташу! І нехай божества Іннаравантеш-Innarawanteš

37. прийдуть разом із тобою, ті, що вдягнені в закривавлені шати*,

38. які підперезані поясами людей lulahhiya

39. які оперезані клинковою зброєю

40. які натягнули луки,

41. і тримають стріли. Прийдіть і споживайте жертву!

42. Ми **likuwani-складаємо клятву. (ближче – ми вступаємо в клятву або накладаємо на вас клятву)

43. Потім, закінчивши промову, він кладе бронзову (сокиру?) на стіл.

44. І вони *** зарізають козла.

*одяг, заплямований кров’ю. Однак буквально слово може означати не сам одяг, а стан “закривавленості”.

**Тут likuwani автори перекладають як take the oath. У хетській ритуальній мові йдеться не просто про вимовляння клятви, а про встановлення зобов’язуючого сакрального зв’язку.

***Автори спеціально відкидають старі переклади «проколюють» або «перерізають горло» й вважають, що тут мається на увазі власне жертовне забиття тварини, після якого виймають печінку й серце.

Образи у рядках 37–41 дуже нагадують не мирних богів, а військовий або мисливський почет Шанташа: закривавлений одяг, пояси, мечі, луки та стріли створюють образ озброєних демонічних або воїнських супутників божества, яких запрошують на жертовну трапезу.

Ритуал виглядає так, що після того як цапа принесено в жертву, його кров’ю намазують соломинку, через яку п’є той, хто виконує обряд; потім він підносить частини тварини богам, водночас кусаючи сиру печінку та серце. Після цього решту туші готують, і всі учасники можуть поїсти.

§ 8

45. Він бере кров і питну трубочку, що була вставлена в глек із пивом KA.DÙ.

46. Він помазує її кров’ю

47. Потім приносять сиру печінку і серце.

48. Господар дому тримає це перед божеством.

49. Потім він кусає. Вони роблять те саме.

50. Він прикладається до питної трубочки.

51. І він ковтає та промовляє таке:

Кров’ю помазують саме питну трубочку, а не посудину. Це робить трубочку центральним ритуальним предметом усієї сцени.

§ 9

43. Ось, Шанташу і божества Іннаравантеш, ми склали клятву

44. Ми відкусили від сирої печінки.

45. *З однієї питної трубочки ми пили.

*(ešhar) e-ku-e-en (кров) ми пили. Тут треба згадати, що кров визначалася як життєва сила. Хеттські композиції різних жанрів містять уривки, які свідчать про те, що хетти вважали кров носієм життя та сили. Пізніше ми можемо це побачити у Левит 17:11

«Бо життя плоті — у крові, і Я дав її вам на жертовнику для очищення ваших душ; адже саме кров здійснює очищення завдяки життю, що в ній.»

«Бо душа/життя (נֶפֶשׁ — не́феш) плоті (הַבָּשָׂר — га-баса́р) у крові вона. לְכַפֵּר (ле-хапе́р) — для викуплення / очищення / покриття гріха»

Слово לְכַפֵּר тут є одним із найважливіших термінів у всій Біблії (Танаху), оскільки воно визначає, як людина може відновити стосунки з Богом після скоєння гріха.

Біблійна концепція полягає в тому, що гріх несе за собою смерть (втрату життя). Щоб зберегти життя грішника, замість нього віддається інше життя (нефеш), носієм якого є кров. Кров тварини на жертовнику ставала тим самим «покриттям» або «викупом» (кофер — כֹּפֶר), який дозволяв Богу простити людину, «…бо кров ця душу очищає [яка є в крові]» (כִּי-הַדָּם הוּא, בַּנֶּפֶשׁ יְכַפֵּר). Саме від цього кореня походить Йом Кіпур — День Очищення.

А на донці тисячоліть — традиції хетів.

Нагадую, що для хтонічних богів Анатолії пожертву клали у ями. У хетських ритуалах яма часто є входом до підземного світу або місцем передачі жертви хтонічним силам. Приведу приклад таблички KUB 10.63 яка може свідчити, що печінка, серце й кров у таких обрядах виконують функцію не звичайної трапези, а сакрального посередництва між світом людей і божественними чи підземними силами.

KUB 10.63, col. I, l. 22-25: «Тоді ритуальний спеціаліст (LÚ AZU) підходить до сирої печінки та серця. І відрізає від них трохи. І бере трохи крові. І кладе це в яму (ритуальну яму, api).»

Особливо цікаве слово api («яма»). Але про це якось іншого разу. Повертаємось до § 9

46. Тому знову, Шанташу і божества Іннаравантеш, до моєї брами…

47. не входьте. А вони варять на вогні печінку та серце.

48. І вони розбирають усього жертовного козла.

§ 10

49.Коли з’являється жир… (коли жир стає готовим?)

50. вони приносять перед бога печінку, серце й усе м’ясо.

51. Разом із цим вони приносять двічі по дев’ять товстих хлібів із пшеничного борошна, виготовлених із половини міри (upni)

52. Він ламає дев’ять хлібів. Поверх них кладуть печінку та серце.

53. І він кладе це назад на стіл та промовляє таке:

§ 11

54. О Сонячний Боже Неба, що *вгорі й внизу (Сонце Неба зверху і знизу),

55. Споживай! Нехай їдять **батьківські боги дому!

56. Нехай їдять тисяча богів!

57. І будьте свідками цієї клятви!

*Незрозуміло, чи «вгорі й внизу» належить до Сонячного Бога, чи є окремою космологічною формулою. Але це відсилає нас до прадавньої захисної формули, що можна знайти в різних традиціях протягом людської історії й до сьогодення.

**боги предків родини – É-aš atta-aš DINGIRMEŠ: родові боги, предківські боги дому, боги предків родини. Тому можливий також переклад: «Нехай їдять боги предків цього дому»

**Тут божества не просто отримують жертву, а офіційно залучаються як свідки ритуальної угоди або клятви.

§ 12

58. Потім він дев’ять разів здійснює узливання вина перед столом.

59. перед столом божеств Іннаравантеш. Він бере плече і грудину

60. Він розламує товстий хліб на дев’ять частин (букв. дев’ять разів ламає товстий хліб).

Друга колонка текста KUB IX.31 II

§ 13

8. Він розкладає (або розсипає) це на підставці для посудини й виливає попереду вино.

9. І приводять вісім хлопчиків.

10. які ще не були з жінкою.

11. На одного хлопчика надягають *козячу шкуру, і він виходить уперед.

12. Він іде й виє по-вовчому.

13. Вони оточують стіл…

14. …і з’їдають плече та груди

*KUŠ MÁŠ.GAL – тобто саме шкура жертовного козла. Є припущення, що саме цей хлопець грає виконує роль своєрідного«цапа-відбувайла» або носія винесеного зла.

До того ж поява хлопчика, який одягає козячу шкуру та імітує вовче виття, — це не поодинока магічна вигадка Зарпії. Перед нами прояв дуже глибокої, архаїчної анатолійської касти ритуальних служителів, яких у хетських текстах прямо називають «людьми-вовками» (або «людьми-псами»), записуючи їхній статус шумерограмою LÚ.UR.GI₇ або хетським словом LÚlupa- (вовчі люди).
У хетській сакральній логіці вовк і пес — це істоти межі (лімінальні персонажі). Вони живуть на кордоні між упорядкованим світом людей (домом, містом) та хаотичним, диким потойбіччям (лісом, горами). Звичайний благочестивий жрець не мав права торкатися «скверни», чаклунства чи ритуального бруду чуми, щоб не осквернити себе перед небесними богами. Тому для «брудної» магічної роботи — винесення мору, контакту з підземними силами та очищення кордонів — залучали саме «людей-вовків». Вони виступали сакральними сміттярами всесвіту.

Одним з прикладів може слугувати Ритуал Аллі проти чаклунства (CTH 446), де писці, копіюючи текст, зафіксували унікальний варіант виконавця магічної дії. Там, де в одному рукописі діє звичайна людина, у паралельних копіях на сцену виходить саме «людина-вовк», яка буквально вигрібає чаклунство з життя жертви за допомогою сільськогосподарського інструменту — грабель.
KBo 13.104 (+) KUB 59.54 (CTH 446), §31–32: «…Замість звичайної людини на сцену виходить людина-вовк / людина-пес (LÚ.UR.GI₇-aš). (Жрець виголошує заклинання): Нехай він потім вигребе це [тобто чаклунство та пристріт] за допомогою грабель! / Нехай він потім згрібає граблями!»

Образ LÚ.UR.GI₇ (людей-вовків) є наскрізним для хетської ритуалістики, і вони завжди виконують специфічні, пограничні або захисні функції:
• Захисники царської брами (Хетські закони та палацові протоколи): У палацовому ужитку «люди-вовки» виступали як особлива каста охоронців воріт палацу. Їхня присутність на межі царського простору мала апотропейний (захисний) характер — вони мали «відганяти» і «кусати» будь-яке невидиме зло та прокляття, що намагалося проникнути до правителя.
• Танці «людей-вовків» на Фестивалі Весни (KUB 10.91): Під час великих державних свят (наприклад, календарного свята АН.ТАХ.ШУМ) «люди-вовки» влаштовували ритуальні танці перед царем. Вони вдягали маски, ламали хліб, гавкали, вили та імітували диких звірів. Цією дією вони показували богам, що дика, хтонична сила приборкана, поставлена на службу царю та захищає його престол від хаосу.
• Ритуали очищення армії перед походами (KBo 6.34): Коли хетське військо вирушало на війну або поверталося з уражених чумою територій, «люди-вовки» проводили обряди на роздоріжжях. Вони розсікали тварин навпіл, створюючи арку очищення, і за допомогою ритуального виття «виганяли» демонів поразки та хвороб за межі військового табору.
Таким чином, підліток, який у ритуалі Зарпії одягає козячу шкуру і виє вовком біля столу перед богом Шанташем, — це жива магічна інкарнація LÚ.UR.GI₇. Він тимчасово переходить у статус вовка, щоб отримати його дику, хижу силу, здатну схопити «демона чуми», зачинити його в шкурі і з ритуальним виттям винести геть крізь зачинену назавжди браму.

В українській традиції ми можемо побачити відгук у повір’ї, що можна перекинути лихо на собаку, яка потім це може вигавкати.

§ 14

Цей параграф частково пошкоджений, але загальний зміст зрозумілий: продовжується ритуальна трапеза, після чого господар дому бере жезл і переходить до лувійського заклинання. Увесь ритуал від початку був пов’язаний із воротами та брамою:

– келу вішають на браму;

– кілки встановлюють біля брами;

– божествам наказують не входити до брами;

– тепер господар дому сам стає в брамі.

Це свідчить, що саме брама є головною межею між простором чуми й захищеним простором дому.

15. Їжа [і пиття] є належними (або: добрими), і він приносить …

16. таким самим чином, і вони з’їдають [печінку та серце].

17. І вони п’ють […].

18. І вони п’ють із глека пива KA.DÙ

19. Господар дому бере (або тримає) жезл із дерева suruhha.

20. І він стає у брамі. (Тут буквально: A-NA KÁ an-da tiyazi тобто: «стає всередині брами», «займає місце в брамі». Не просто проходить крізь неї.)

21. І лувійською мовою промовляє заклинання такого змісту:

Тут починається лувійська частина ритуалу (рядки 22–34 наступного параграфа). Перехід на лувійську мову навряд чи випадковий. Ми фактично вступаємо в найдавніший і, можливо, найархаїчніший шар ритуалу Зарпії, який був збережений у лувійській традиції навіть після запису тексту хетськими писарями.

§ 15

22. О володарю Шанташу і божества *Аннарумінці, …

*Annaruminzi є лувійським відповідником хетських Innarawanteš.

23. які вдягнені в закривавлені шати, …

24. які підперезалися поясами людей *lulahhiya

Тут у лувійській версії перед словом стоїть детермінатив божества (DINGIR), тому перекладають як «божественні гірські мешканці». Але значення лишається непевним.

25. Але знову до цих брам …

26. для зла не приходьте; їжте …

27. їжте овець і биків. Людину — zaganin …

28. …duinin не їжте

29. Він ламає товстий хліб і далі лувійською мовою говорить так:

Значення слів: zaganin та duinin невідомі. Тому перекладають лише загальну структуру: «Овець і биків їжте, а людину не їжте». Саме так більшість дослідників сьогодні розуміє цей уривок.

Цей уривок дуже нагадує переговори з небезпечними божествами:

-їх годують;

-їм дають жертовних тварин;

-їх визнають могутніми;

-але водночас їм забороняють торкатися людей і входити через браму.

У контексті протичумного ритуалу це виглядає як спроба «відкупитися» від сил, які несуть смерть і хворобу.

§ 16

30. Великий Сонячний бог і боги-предки..

31. І бог Еаш-Eaš забере з дому вигнане зло.

32. Тепер насичуйтеся!

33. І бог Еаш у hupalziyatiyaza haršanza

34. …звільнив його.

Дослідники висувають гіпотезу, що це той самий хлопчик із §13:

-на якого наділи шкуру козла;

-який вив як вовк;

-який міг виступати носієм вигнаного лиха

Тут можна побачити паралель з серією Utukki Lemnuti, де бог Мардук, щоб допомогти ураженому демонами, торкається його саме козлом. Заклинання наказує демонам вирушити у нижній світ. Шкіра “забрудненого” козла потім викидається.

§ 17

Це фінальна формула ритуалу. Після всіх жертвопринесень, заклинань і лувійських формул відбувається символічне закриття брами. Саме тут стає зрозуміло, що весь ритуал спрямований на відмежування дому від лиха.

35. І вони забирають ритуальне начиння, а він зачиняє стулку брами *GIŠIG.

*GIŠIG означає не «лист» і не «двері» загалом, а саме: стулку воріт, дверне полотнище, брамну стулку. Це той самий елемент брами, який вже згадувався раніше в ритуалі.

36. Він помазує її олією.

Отже, після закриття брама ще й ритуально освячується або захищається помазанням.

37. І він промовляє:

38. Зло нехай зачинить назовні, добро нехай тримає всередині (Нехай зло буде замкнене зовні, а благо нехай буде утримане всередині)

Тобто фактично це звернення до самої ритуально освяченої брами як до магічного бар’єра.

§ 18

39. Одну табличку завершено. Слово (або: текст) Зарпії, ритуального спеціаліста…

30. з Кіццуватни. Якщо рік став спустошеним…

41. …і в країні люди постійно помирають…

42. тоді він здійснює ритуал келу kiiluš / kelu таким чином.

На цьому власне закінчується текст ритуалу Зарпії. Якщо дивитися на нього цілісно, його композиція виглядає так:

Опис чуми та лиха (§1).
Створення й розміщення келу (§2–5).
Жертва козла та трапеза богів (§6–12).
Хлопчик у козячій шкурі (§13).
Лувійське заклинання біля брами (§15–16).
Символічне запечатування брами (§17).
Колофон і назва ритуалу (§18).

А тепер давайте подивимось на паралелі.

Паралель із пасхою та дверима

Хлопчик із §13 (рядки 11–12) на якого надягли шкуру козла, який виє по-вовчому – може бути не випадковим учасником, а саме носієм лиха, яке виноситься за межі дому.

Цікаво, що тут маємо навіть своєрідну еволюцію мотиву:

– в Левіті козел є носієм гріхів;

– у Зарпії людина вдягає козлячу шкуру і сама тимчасово стає “козлом”.

Така заміна людини твариною або тварини людиною дуже типова для стародавньої магії передачі.

У Вихід 12 маємо:

– заколення ягняти;

– кров на одвірках;

– кров на перекладині дверей;

– ангел смерті не входить усередину.

Фактично перед нами схема:

Пасха	Зарпія
кров жертви	кров козла
двері позначаються кров’ю	брама магічно захищається
смерть зупиняється на межі	мор зупиняється на межі
зло залишається зовні	«зло нехай буде замкнене назовні»

Й туд остання формула Зарпії особливо вражає: idalu-kan paraa ištapdu aššuwa-kan anda kurakdu. Тобто «Зло нехай замкне назовні, а благо нехай утримує всередині». Функціонально це дуже близько до пасхальної крові на дверях.

Месопотамська паралель

У шумеро-аккадських ритуалах namburbi часто:

– зле знамення переносилося на козла, барана або фігурку;

– потім носій віддалявся або знищувався.

Там також дуже часто працює логіка: не впускати зло через ворота. Тобто брама є не просто архітектурним елементом, а точкою входу демонічних сил.

Якщо дивитися на ці епізоди разом, то ритуал дуже нагадує архаїчний близькосхідний сценарій: зло → переноситься на носія → носій виводиться/звільняється → брама закривається → зло залишається зовні. Фактично ця формула пройшла крізь тисячоліття й використовується й досі.

А тепер давайте спробуємо винайти в нашому підсвідомому те, що є прямим архетіпічним впливом даної теми. Якщо я вам запропоную згадати казкового персонажа, про якого можна казати — прийшов сіренький…?

Й тут може бути як цап, так і вовчок. Тобто два образи, що присутні в ритуалі Зарпії, які має через себе провести хлопчик. Обидва сірі, обидва символізують силу дикого світу. Один преобразовується з часом в представника дикої природи бога Пана, другий — в лучника, бога світла, покарання, зцілення та пророчеств — Аполлона.

Література:

Первоисточник ритуала козел отпущения

Перекидка, яку має вибрехати собака

Як виникають архетипи. Сучасна нейропсихологічна модель

Хетські ритуали та українські замовляння; вода, віск і космічний порядок

Ритуал богини хеттов, восстанавливающий потенцию.

Легенда о затмении луны у хеттов. 2000-1000 до н.э.

Звуко‑архетипи української мови: фольклорні коди, семантика та глибинні смисли

Вампірша відьма Кога з Сардінії

Не озирайся назад! Стародавня магічна традиція

Праля на межі світів: Сардінія, Ірландія, Україна, Корея

Заклинання проти відьми. Збірник Маклу. Переклад українською мовою.