Медвяна печатка кохання

Не кажи мені любий “ніколи”,

Бо веснянками мріють діброви, 

У блакиті сповиті сплять хмари,

Та пробуджені Макоші чари.

 

У Богині клубочок в долоні 

Простягнувся червоною стежкою,

Розмикає та з’єднує долі 

Мерехтливою срібла мережкою.  

 

Павутиння, що Місяць осяяв, 

Пеленою сповите привиддя,

Де любов, упереміш з журбою,

Розгортає сувої сновиддя.    

  

Мала бути незламна печатка

Бо на ній закляття прадавнє.

Ми ж давали навік обіцянку, 

Пригубляючи зілля медвяне.

 

Не ходити червоною стежкою,  

Не плутати Макоші мережкою, 

Не дивитись невпинно у очі,

Не звиватися зміями вночі. 

 

Не стискати долоні до болю,

Не давати пристрасті волю, 

Не горнутися до божевілля,

Не плекати кохання свавілля.  

 

Не пірнати в колодязь вночі, 

Веретенце трима у руці.

Не дивитись Богині в вікно.

Не зіллятися душам водно. 

 

Але зламаний віск на сувої. 

Прядка Макоші тихо гурчить.

Бо співають веснянки діброви 

Та срібна мережка тремтить.

 

Copyright©Єжені МакКвін-2020

  

  

 

Добавить комментарий

Лимит времени истёк. Пожалуйста, перезагрузите CAPTCHA.