Цю казочку в псевдоперекладі розповідали в підручниках часів Радянського Союзу. Але насправді це історія з праці Геродота. Я залишила версію, що була раніше. Але краще знати оригінал, ніж переказки.
КОЛИ «ПРАВИЛЬНО» — ЦЕ СТРАЖДАТИ, АБО ЯК ФАРАОН ПЕРЕХИТРИВ БОГІВЩоразу, коли в нашому просторі знову спалахують палкі дискусії про те, що таке «правильно», що таке «правда», «Маат» чи вищий космічний закон, я згадую одну прадавню єгипетську байку, яку 2500 років тому записав Геродот.
Вона розповідає про представника IV династії Єгипту — фараона Менкаура (відомий у грецькій традиції як Мікерин), що жив і правив у період Старого Царства (епоха будівництва великих пірамід) приблизно у XXVI столітті до нашої ери (орієнтовно між 2532 та 2503 роками до н. е.).
Ця історія — ідеальний протверезний душ для тих, хто вірить, що праведність гарантує легке життя, а боги мислять категоріями нашої людської моралі.
Герой нашої історії — Мікерин (Менкаура), який на противагу своїм жорстоким попередникам Хеопсу та Хефрену відкрив храми, дозволив виснаженому народу відпочити та спробував стати втіленням справедливості. І ось що з цього вийшло.
Просто вчитайтеся в оригінальний текст Геродота (Книга II, 133):
«Після кончини доньки цього царя спіткало друге нещастя, ось яке. Прорікання оракула з міста Буто сповістило, що йому залишилося жити тільки шість років, а на сьомому році він помре.
Цар був вельми осмучений і послав до оракула в Буто докорити богині: у відповідь на прорікання цареві скарги зводилися до того, що його батько і дядько, які заперли храми, забули богів і гнобили народ, прожили довго, а він, людина благочестива, усе-таки мусить скоро померти.
А від оракула йому прийшло інше прорікання, яке гласило, що якраз через це богиня і скорочує дні його життя. Адже він не вчинив того, що мав учинити: Єгипту судилося зазнавати бід протягом 150 років. Два царі, його попередники, збагнули це, а він — ні.
Почувши таку відповідь, Мікерин зрозумів, що рок невідворотний, і наказав виготовити безліч світильників. По ночах цар велів запалювати їх, став пити вино і безперестанку веселитися вдень і вночі. Він блукав луками та рощами й усюди, де тільки знаходив підхожі місця для втіхи. Так чинив він, перетворюючи ночі на дні, щоб викрити оракул у брехні й зробити з шести років дванадцять».
Який фантастичний цинізм вищого порядку! Фараона карають не за гріхи. Його карають за те, що він виявився занадто добрим!
З погляду богів, «правильно» для Єгипту в той момент — це було страждати 150 років. Попередні тирани це тонко відчували й діяли в унісон із волею космосу. А благочестивий Мікерин вирішив пограти в гуманізм і порушив вищий графік божественних бід.
Але що робить Мікерин, коли дізнається, що його доброта прирекла його на смерть? Він не падає навколішки, не плаче і не благає про прощення. Він умикає чисту логіку і… зламує систему математично.
Якщо боги відміряли шість років світла — він просто прибирає темряву. Запалює тисячі смолоскипів, перетворює ніч на день і проживає 12 років замість шести, помноживши свій час на два.
Він не змінив вирок долі, але він викрив оракул у брехні, проживши повне, яскраве життя всупереч волі богів.
Тож коли вам наступного разу розказуватимуть про те, як влаштований «правильний» світоустрій, згадайте Мікерина. Іноді вищий закон — це просто чийсь жорсткий депопуляційний план або графік бід. І єдине, що нам залишається — це запалювати власні світильники, пити вино і перетворювати найтемнішу ніч на день, подвоюючи свій час наперекір будь-яким оракулам.
@Неймовірні історії за Історію Магії та Магію Історії з Ежені МакКвін — 2026
ФАРАОН МЕНКАУРА И МААТ.
Во времена царствования Хуфу и Хафра страна претерпевала великие бедствия.
Все храмы были закрыты. Священные деревья засохли; из щелей между плит, которыми были вымощены молитвенные дворы, буйно росли сорняки, а на горячих камнях грелись змеи, свернувшись кольцом и замерев. Народ прозябал в нищете. Никто не обрабатывал поля, не выпекал хлеб и не разводил пчел. Все египтяне денно и нощно работали на строительстве пирамид.
Быки вымерли от бескормицы; чтобы таскать волоком глыбы, запрягали людей. И чем выше вырастала пирамида, тем изнурительней становился труд. Приходилось корзинами носить песок с берега, насыпать и утрамбовывать пологий склон вокруг пирамиды и по нему втаскивать камни наверх. Год за годом не смолкали на западном берегу Нила злобные крики надсмотрщиков и свист плеток.
После смерти Хафра на трон Та‑Кемет взошел Менкаура. Он немедленно освободил измученный тяготами народ, распустил всех по домам, открыл храмы – и египтяне вновь занялись каждый своим делом. На брошенных, заросших травой полях опять раздались песни пахарей, потекла вода по оросительным каналам, застучали молотки в мастерских; над зарослями камыша, хлопая крыльями, поднялись стаи диких уток, вспугнутые охотниками. Жители Та‑Кемет не знали, как им благодарить богов за то, что они послали им такого доброго властелина.
И Менкаура не сомневался, что боги щедро его вознаградят. Но прошло совсем немного времени с тех пор, как открылись опустевшие храмы, и фараон вдруг узнал из вещего сна, что жить ему на земле осталось всего шесть лет.
Менкаура был потрясен этим известием. Как?! Разве он чем‑нибудь прогневал богов? За какие грехи его хотят преждевременно отправить в Загробное Царство?
Он послал гонцов к оракулу Маат. Гонцы спросили богиню:
– Великая Маат! Ты богиня справедливости, но разве твой приговор справедлив? Хуфу и Хафра привели храмы Та‑Кемет в запустение, не чтили богов, угнетали народ – и жили счастливо до глубокой старости. Почему же благочестивый и добрый Менкаура должен умереть молодым?
И оракул сообщил посланцам фараона ответ великой Маат:
– Потому я и сократила срок жизни Менкаура, что он слишком хорош. Он не выполнил того, что хотели боги. Та‑Кемет суждено было терпеть бедствия сто пятьдесят лет. Хуфу и Хафра это поняли, а Менкаура не понял.
Когда гонцы передали фараону эти слова, Менкаура велел изготовить множество светильников. Он зажигал их каждую ночь, чтоб было светло, и при факельном свете устраивал веселые пиры. Так он поступал, чтоб шесть отпущенных ему лет превратились в двенадцать и чтобы, таким образом, вышло, будто богиня Маат сказала неправду…
Впрочем, если бы Менкаура прекратил делать добро и стал таким же жестоким деспотом, как его предшественники на троне, Маат, возможно, и отменила бы свой приговор. Ведь пощадила же она фараона Хуфу, который тоже пытался действовать наперекор судьбе, но, поняв, что его поступки неугодны богине, вовремя одумался. Вот как это было.
Литература: Немировский Александр Иосифович. Мифы и легенды народов мира. т.3. Древний Египет и Месопотамия. Стр.23