Колискова, яка звучить у цій пам’ятній давній записці, на перший погляд — лагідна спроба вгамувати немовля. Але текст і його рубрика — «заклинання, щоб заспокоїти дитя» — вказують на інше: це — обрядове слово, частина екзорцистської традиції. Колискова мала не лише приспати: її завдання — врятувати дім і родину від поступового руйнування, що могло початися з дитячого плачу.

 

У месопотамському уявленні крик немовляти міг мати подвійний сенс. Немовля, як і предки, «вийшло з темряви» — утроби матері, метафорично зв’язаної також із підземним царством мертвих. Тож голос дитини, що лунає в домі, опинявся поруч із місцями, де перебувають ті, хто вже «заснув» назавжди — предки.

 

Чому не можна було розбудити бога і богиню дому? Тому що «бог дому» часто не був абстрактною сутністю, а персоніфікацією предків, тих, хто охороняв родину з того світу.

 

У текстах згадується, що бог (і богиня) «сплять» у домі; у гімнах і ритуалах це прямо пов’язано з похованням предків під підлогою житла.

 

Археологічні розкопки в Урі та інших центрах показали: у помешканнях вавилонської знаті інколи ховали предків у нішах чи під підлогою — саме в тих приміщеннях, які були найтихішими і найзатишнішими. Ці внутрішньодомові поховання створювали безпосередню присутність покійних серед живих; вони «спали» під домівкою й очікували, що їх не будуть турбувати.

 

У тексті-противазі заклинання проти «злого ока» демона Ламашту описується прогрес руйнування: спочатку вона «проходить повз двері немовлят», викликає розлад і душить дітей; далі вривається до комори, руйнує сімейний вогнище — символ сімейної єдності; зрештою вона руйнує ішертум, урочисту внутрішню кімнату, й бог дому відходить.

 

Це — не випадкове послідовне ураження: це рух від периферії до центру, від нащадків до пращурів, від голосу дитини до самого серця родини. Кожен крок — крок до зникнення роду.

 

Тому колискова — це магічне слово, покликане зупинити зло на самому початку.

 

Дитячий плач у тексті виступає як перший симптом того, що поруч блукає демонічна сила. Якщо плач не втихає і не купується заклинанням, демон може використати цей вхід для подальшої шкоди: хвороби, загибель потомства, розорення господарства, розпад родинних зв’язків і зрештою відхід богів-домашніх предків.

 

Втрата присутності пращурів означала для стародавніх не лише ритуальну образу — це була загроза самій ідентичності сім’ї й її історичній безперервності.

 

Археологічні свідчення про поховання під підлогою, а також текстові джерела про «сон» предків у домі підкреслюють: місце для предків у домі було конкретним і сакральним. Найтихіша ніша в глибині оселі (можливо, ішертум) була тим простором, де «бог дому» міг спочивати; розбудити його — значить зруйнувати договори пам’яті й захисту між поколіннями.

 

Таким чином, колискова виконує подвійну функцію: практичну (вгамувати дитя) й магічну (знешкодити перший прояв небезпеки). Вона — перша лінія оборони, вербальна пастка для демона: купити час, відволікти, повернути сімейну рівновагу.

 

Цікаво, що у тексті сучасной нам колискової зустрічається образ «серенького вовчка», як символ, що приходить, щоб покусати боки.

 

Чи може цей образ мати подвійний сенс?

 

Можливо, він і тут — залишок архаїчної подвійності: іграшковий ворог, що «успокоює», та водночас маркер небезпеки, натяк на те, що небезпека може приховуватися в казковому образі. У цій перспективі «сіренький вовчок» — не лише дитячий символ, а й метафора демона, що кружляє біля колиски: іграшка та загроза одночасно, спосіб назвати страх і зробити його керованим.

Плач дитини — це не просто сигнал фізичного незадоволення; у стародавньому світі він був попередженням, що в домі може прокрастися зло, і тому колискова насправді це завжди заклинання, спрямоване на збереження роду, дому і пам’яті предків.

Тому подумайте над «Леляльной пісенькой», бо саме так вона зветься в альманаху «Русалка Дністровая» 1837 року:

 

Ой, ходить сон

Біля вікон

А Дрімота

Коло плота

Питає-ся

Сон-Дрімоти:

Де будемо

Ночувати?

Де хатонька

Тепленькая

Де дитинонька

Маленькая….

Або ось це:

Коте, коте-буркоте

на Толіка сон-дримоти

На котика усе лихо

А ти, Толічок, спи тихо

 

Хоча це вже магія перекидки….

 

А ще є дивни колискови «з дулями»:

 

Ааааа люлі

Чужим дітям дулі

А Марусі калачі

Щоб любили паничі

Щобі спала вдень і вночі

У куточку на печі…

 

Ой щось тут не те, щоб спала і день і ночі у сакральному місці де «живуть пращури» на печі?

 

Але все ж таки мотив — усім дулі, а нам калачі — явно в колискових є. Тому… сценарії з колискових різних народів це окрема тема.

А я бажаю вам усім отримати три квіточки з українских колискових: одна сонлива, друга дримліва, а третя — щаслива. Щоб спалося й щастя зналося.

Лагідних сноведінь та мирної ночі зоряному панству.

 

@Неймовірні історії за Магію Історії та Історію Магії з Эжені Макквін

 

 

Література: