Зоря в колядках описується як панна, як дочка, малюється так, що по тих фарбах можна зараз впізнати в тій колядчаній панні богиню Зорю.

Народна фантазія примітила найдрібніші тіні в фарбах Зорі, вже не таких блискучих, як фарби Сонця: в них менше золота, більше срібла, ізумрудного блиску і перл.

Так як на зорі падає роса, то народна фантазія не поминула і тієї прикмети зорі. Взагалі ми бачимо такий тип богині Зорі: Зоря молода панна має собі милого. Вона ходила по саду, збирала павине пір’я, клала собі в рукав і з того пір*я зробила собі вінок на голову. Вона убрана в шовковий горсет, в ройову (?) сукню, в кордовані чижми (черевики), в кований пояс з срібними ретязями, в жовті чоботи з срібними підківками, в срібні та золоті перстені. у неї на шиї коральове намисто, а голову накриває перлова тканка чи серпанок. Часом вона убирається в зелену сукню, в зелений вінок. Вінок на Зорі трепіток — вінок, котрий все тріпочеться.

Склавши докупи всі ті фарби, зелені, перлові, коральові, більше срібні, ніж золоті, ми неначе бачимо пишну Зорю з перловим і зеленуватим блиском, з її мигаючим світлом більше срібним, ніж золотим. Червоне намисто на панні — то червоне небо на сході сонця, на зорі.

Тим і богиня Аврора мала широку червону одежу і рожеві пальці. Зоря убирається у свій убір на господаревому дворі в світлиці, убирається до церкви у неділю рано, до схід-сонця, і хвалиться милому, щоб він прийшов до неї рано до схід-сонця в неділю: тоді він побачив би її красні убрання. У одній колядці просто говориться, що красна панна у церкву ввійшла, як зоря зійшла, так і засяяла.

У дуже поетичній картині описується Зоря, як вона жде свого милого: вона жде милого з-під сонечка, гатить гатки з до­рогих шат, мостить мости, садить виноградні сади, вбирає сади паволоками, сіє по полю дрібним жемчугом. Тут описується пишна картина до сходу сонця, як на зорі, раннім ранком, поля обсипаються перлами роси, сади й ліси вкриваються дрібними росяними краплями, ніби дорогими паволоками. Од живучої роси ростуть і розцвітаються сади й винограді.

Так як на зорі падає роса, то богині Зорі в піснях дається багато таких прикмет, що стосуються до вина й води. Так в колядках співають, що красна панна стереже виноград, або просто вино в мисках: прилітають райські птахи, дзьобають зелений виноград, розливають вино. То знов та панна садить виноградний сад, стереже в саду жовті яблука, яру пшеницю і разом мостить мости, гатить гатки; схвачується вітер, знімає з неї павяний вінок і заносить у Дунай, де його знаходить молодий рибалка і приносить їй.

Всі ті образи показують, що Зоря має стосунки до роси, до небесної води, котра падає на зорі на землю, ніби виливається з мисок, од котрої росте виноград і набирається соку, налива­ються в саду яблука, в полі пшениця.

В образі богині Зорі варті уваги національні українські прикмети. Богиня Зоря являється в образі української дівчини-селянки , а може й давньої князівни, в горсеті, в намисті, в жовтих чоботах, у вінку з павиного пір’я.

І тепер дівчата в Канівщині затикають голову павиним пір’ям, качуриними кучерями і гусячим пір’ям з вола, покрашеним зеленою восковою краскою.

Така ніби й мала річ показує, що українська національність не діло вчорашнього дня, бо міфи складалися не в абиякий недавній час.

Зоря в гімнах індуських Вед і в грецькій міфології скрізь показується в жіночім образі, як мати, як сестра сонця, як його жінка або коханка.

Давні Греки думали, що Зоря сидить на золотому троні, убрана в червону та золоту одежу, і має рожеві пальці, як і в українських колядках говориться , що красна панна сидить на золотому стільчику або тарельці, убрана в червоне намисто, в жовті чоботи або черевики.

В литовській міфології рання зоря, Аушріне — дівчина, котра розпалює Со­нцю огонь, а вечірня зірка, Вакаріне, гасить огонь і стелить Сонцю постіль.

За книгою І.Нечуй-Левицького «Світогляд украінського народу.»

Параскева П*ятниця та Богородиця, як христіаньска трансформація уяви про богиню Сонця в міфологіі украінців. 

Богиня Хмара-Шинкарочка та іі подруги.

12 заповетных пятниц Параскевы Пятницы.

Празднование пятницы «Мати божей купальницы»

Древний храм Богини трипольцев в Небеливке. 

Неолетический храм Богини на Полтавщине возрастом 14500 лет. 

Когда на самом деле отмечали новый год в средневековой Руси и в Европе.

2 августа день Перуна и св. Ильи. 

Реальная история праздника Покрова. 

Русалии. Зелена неділя.

Древние боги украинской земли.

Алтарь готов и поклонение Серапису на теренах Украины. 

Тайна Софиевского собора. Женские места силы Киева.

Дневники ведьмы.

Поделиться в соцсетях