Ми з вами часто чуємо за Лари та Пенати. Але мало хто знає, що у Ларів є мати. Спочатку вона мала ім’я Лара. Але потім вона отримала ще декілька епітетів. Й один з них був — МОВЧАЗНА. Саме до неї зверталися, коли треба було комусь «замкнути рота». За цей ритуал ми можемо прочитати у Фастах Овідія.
Ладан, мудра трьома пальцами, зачаровани нитки, свинец, чорни боби, риба… хорор сінема….
«Цей день називають Фералією, бо вони приносять (ferunt)
Жертвопринесення мертвим: останній день, щоб умилостивити тіні.
Бачите, стара жінка, що сидить серед дівчат, виконує обряди
Таціти, Мовчазної [Tacita, the Silent] (хоча сама вона не мовчить),
Трьома пальцями вона кладе три грудочки ладану
Під підвіконня, де маленька мишка прокладає свій таємний шлях:
Потім вона скріплює зачаровані нитки разом темним свинцем,
І перевертає сім чорних бобів знову і знову в роті,
І запікає голову риби (кільки?) у вогні, з ротом зашитим
Смолою, пронизана наскрізь бронзовою голкою.
Вона також крапає на неї вино, і вона або її друзі
П’ють вино, що залишилося, хоча більшість отримує вона.
Йдучи, вона каже: «Ми запечатали ворожі роти
І недружні язики»: і стара жінка виходить п’яна.
(Примітка від мене: формула на латині Hostiles linguas inimicaque uinximus ora )
Ви одразу запитаєте, хто така богиня Мута (goddess Muta)?:
Почуйте, що я дізналася від старих.
Юпітер, охоплений глибокою любов’ю до Ютурни ( Juturna),
Зазнав багато страждань, яких не повинен нести бог.
Ось вона сховалася в лісах серед ліщини,
Ось вона пірнула у свої сестринські води.
Бог покликав німф, що жили в Лаціумі(Latium),
І промовив ці слова серед їхнього натовпу:
«Ваша сестра — ворог сама собі і уникає союзу
З верховним богом, який би приніс їй користь.
Порадьтеся для всіх: бо те, що дуже потішить мене,
Було б великою перевагою для вашої сестри.
Коли вона втече, зупините її на березі річки,
Щоб вона не занурила своє тіло у воду».
Він сказав: усі німфи Тибру погодилися,
Ті, що переслідують твої простори, божественний Ілле.
Була наяда на ім’я Лара: але то її старе ім’я
Було першим складом, повтореним двічі, даним їй,
Щоб відзначити її невдачу. Альмо, бог річки, часто казав:
«Дочко, мовчи», але вона все одно не робила цього.
Щойно вона дісталася до ставків своєї сестри Ютурни,
Вона сказала: «Тікай з цих берегів», і переказала слова Юпітера.
Вона навіть пішла до Юнони і, виявляючи співчуття до заміжніх жінок,
Сказала: «Твій чоловік кохає наяду Ютурну».
(тут від мене примітка -Ютурна була жінкою бога Януса, теж такого не маленького бога для римлян)
Юпітер розгнівався і, вирвавши з її рота язика,
Яким вона так нестримано користувалася, покликав до себе Меркурія:
«Веди її в тінь: це місце підходить для мовчазних.
Вона буде німфою, але з пекельних боліт».
Наказ Юпітера було виконано. Дорогою вони дійшли до гаю:
Тоді, кажуть, вона догодила богу, який її вів.
Він приготувався змусити її поглядом замість слів.
Вона благала, намагаючись говорити німими губами.
Важко вагітна, вона народила близнюків, які охороняють перехрестя,
Ларів, що вічно пильнують Місто.»
Ось така історія матусі славнозвісних охоронцев, що звали римляни Ларами. Богині, що звали Dea Tacita («богиня що мовчить»), а також Dea Muta або Muta Tacita. Її свято Ларенталія відмічали 23 грудня.
А коли потрібно було комусь закрити рота та зробити німим, то звертались саме до неї. У написі з Камбодуна в Ретії (Cambodunum in Raetia) хтось просить «ut mutus sit Quartus» та «erret fugiens ut mus» тобто «щоб Кварт був німим» і щоб він «блукав, тікаючи, як миша».
Але Плутарх у «Життя Нуми» ( другий легендарний цар Риму 753–672 до н. е) пише про Тациту як Музу:
«Бо більшу частину своїх оракульних повчань він приписував музам і навчав римлян віддавати особливу шану одній музі, яку він називав Тацитою, тобто мовчазною , або безмовною ; можливо, таким чином, передаючи та шануючи піфагорійську заповідь мовчання.»
Ось така вона донька бога річки: чи то муза, чи то богиня підземного світу — мати Ларів що стали охоронцями перехресть, будиночків, полей, та міст….
До речі, діточки могли легко провідати свою матусю. Бо в кожном місті був свій Lapis manalis, що прикривав mundus Cereris або ostium Orci — тобто двері до Аіду.
Римський мундус знаходився в Коміції (місце для публічних зустрічей просто неба у Стародавньому Римі, можете спробувати його пошукати бо археологі відкрили цей простір).
Цей камінь церемоніально відкривали тричі на рік, під час чого духи благословенних померлих ( Манів ) могли спілкуватися з живими. Три дні, коли відкривали мундус , були 24 серпня, 5 жовтня та 8 листопада. У цей час померлим пропонували плоди врожаю.
Цікаво да!? Кожне, засновано із рітуалом «відкриття врат мертвих» місце, мало свої адські двері до світа мертвих. Й тут є над чим замислитися: як бачили світ римляне що привнесли магічни рітуали, що відгукуються й досі в сучасной магії.
А в історії за Богиню, до якої зверталися в магії коли потрібно було комусь заткнути рота, як завжди, Юпітер не утримав свого дружка в штанцях. Бо не можна ж богу терпіти таке. Якщо він когось хоче, то мають йому дати.
Ось так люди отримали захисників Ларів та Богиню Мовчання для магічних рітуалів «заткнути комусь рота».
Як завжди — висока морально-етічна міфологічна традиція пращурів, що в базі європейськой культури… хочь танцюй хочь ні… чи тре нам повертати прадавні ритуали? Ну таке… не знаю…
@Неймовірні історії за Магію Історії та Історію Магії з Ежені МакКвін