У 1940-х роках видатний німецько-американський хеттолог Ганс Гутербок переклав розбиті глиняні таблички з розкопок столиці Хетської імперії. І в науковому світі вибухнула сенсація .

 

Виявилося, що знаменита «Теогонія» Гесіода (головний грецький міф про зміну поколінь богів, Кроноса і Зевса) — це фактично переказ давнішого хетто-хурритського епосу про бога Кумарбі («Пісня про царювання на небесах» CTH 344 та інші), написаного за тисячу років до розвинутих греків!

 

Давайте порівняємо цей шокуючий Близькосхідний серіал Бронзової доби:

 

 

 

В обох традиціях влада на небі передається через страшне насильство сина над батьком:

 

I покоління:

У хурритів — працар Алалу.

У греків — бог первісного неба Уран.

 

II покоління (Батько-людожер):

-У хурритів: Бог Кумарбі повстає проти бога неба Ану, наздоганяє його і… відкушує та ковтає його чоловічу силу (геніталії)! Через цей божественний «коктейль» всередині Кумарбі зачинаються нові боги.

-У греків: Кронос каструє батька Урана залізним серпом, а потім, боячись помсти, пожирає власних дітей живцем.

 

III покоління (Молодий бог Грози приходить до влади):

-У хурритів: Великий бог Грози Тешшуб народжується прямо з тіла Кумарбі. Він або інший бог KA.ZAL (уособлення гордості та блиску) виходить через розсічену голову, прямо як Афіна потім із Зевса, влаштовує революцію і посідає престол.

-У греків: Бог Грози Зевс уникає пащі Кроноса, скидає батька і воцаряється на Олімпі з блискавками в руках.

 

 

 

У грецькому міфі богиня Рея рятує малого Зевса, підсунувши Кроносу загорнутий у пелюшки камінь, який Батько Бог , не роздивляючись, ковтає. Сам камінь потім стає сакральним предметом у Дельфах, де його показували як «камінь, що проковтнув Кронос». (Theogony, 485–490)

 

У хетто-хурритів цей мотив ще витонченіший та моторошніший!

 

У гніві Кумарбі намагається з’їсти свого бунтівного сина Тешшуба, але боги підсовують йому містичний надтвердий базальтовий камінь kunkunuzzi (діоріт?). Кумарбі з люттю кусає його і ламає собі зуби!

 

Цей камінь стає культовим kunkunuzzi, але в ритуалах він чомусь не з’являється. Або ще немає таблички про це.

 

Прагнучи реваншу, збочений Кумарбі сам… запліднює кам’яну Скелю. Канзуру виплюнув на неї слину, змішану зі спермою! (KUB 33, 120++ i 38–41).

 

І ця Скеля народжує йому гігантське кам’яне чудовисько Уллікуммі. Він створений з кам’яної субстанції (надтвердий матеріал) і стає непереможним, доки він сидить на плечі бога Упелуррі (Ubelluri) — космічного титана, який у хетто‑хурритському міфі тримає на своїх плечах усе небо й землю. Лише коли боги відрізають Уллікуммі від плеча Упелуррі (за допомогою небесного різця, що розділив небо та землю), він втрачає свою непереможність.

 

Й знов ми бачимо, що сюжети не вмирають, вони просто подорожують крізь тисячоліття. Хто зна, що насправді було за міфом про центральне каміння Світу за часів бронзи у степах Причорномор’я. Бо у степових культурах Північного Причорномор’я (ямна, катакомбна, зрубна) відомі кам’яні стели й «менгіри», які виконували сакральну функцію.

 

Деякі дослідники (напр. Haas, Beckman) припускають, що культ каменя міг бути принесений у Малу Азію разом із індоєвропейськими міграціями. Але доказів нема. Також нема доказів, що це вплив мінойців та їх бейтілів.

 

Але й досі у трансемперічному вимірі посеред моря-океану або степу під зорями стоїть магічний камінь. А на ньому чи то бог, чи то богині пряхи, чи то змія Скарапеївна — персонажі прадавнього міфу — зцілюють людину, яка прийшла до них через замовляння. Бо магія каміння — то невід’ємна частина людської взаємодії із світом.

 

Мирного неба нам та лагідних сновидінь.

 

© Неймовірні історії про Магію Історії та Історію Магії з Ежені МакКвін

 

Література: