Старий зміюко, мій Трахтемирів

П’є воду з моїх долоньок,

На вухо шепче кохання вірші

Та посилає сни у ночі

Про своїх могутніх синів

Та красунечек доньок.

Крізь марево вічності плине той човен

І хвилі пірнають в минуле,

Туди де мій пращур трипільский гончар

Над посудом з печі чаклує.

А поруч танцює у променях скіф

Цілує свою амазонку

Та ллється олія у грецький лекіф,

І в небо підноситься кельтський наспів

І Макоші жриці йдуть до гори

Щоб в небо злетіти до мене у сни.

Мій сивий зміюко, мій любий коханий

Що палить чар-зілля, полинню тхне.

Кожного втілення зоряним небом

Давньої казки вітрилами граєш,

Міцно до себе вночі пригортаеш

Та проникаєш у серце моє.

Copyright©ЄженіМакКвін 2018

Поділитися в соціальних мережах