Є одна дуже цікава картинка, яку роками тягають інтернетом. Виглядає вона як мініатюра з прадавнього манускрипту, де зображена доволі пікантна сцена.

 

Повна назва в науковій літературі «Homoerotic scene, from a manuscript of Rujūʿ al-Shaykh ilā S ̣ ibāh , İstanbul, 1214 and 1232 AH/1799 and 1817 CE, gouache on paper, 21.7 × 11.8 cm, Collection of Mony Vibescu, Paris.

Її постійно виривають із контексту, роблять меми, додають жарти — і вона вже живе своїм окремим життям.

 

Але мені стало цікаво: а яка ж її справжня історія? Звідки вона взялася, що це за книга і що насправді хотів показати художник? А головне, як вона пов’язана із нашою красунею. Йтак ось наша історія.

 

Виявляється, ця мініатюра походить із османського твору “Tuhfetü’l-Mülk» (Gift of the Kingdom — Дар Царства) згідно Mehmed b. Mustafa el-Mısrî. Й вона входить до блискуче ілюстрованого твору, що налічує щонайменше 85 мініатюр, багато з яких мають вкрай сексуальний характер.

 

Цікаво, що хоча колофон датований 1817 роком, одна з повносторінкових мініатюр має дату 1799 року, що свідчить про те, що на завершення або складання книги знадобилося кілька років. У колофоні також зазначається, що рукопис (частина) був перекладений у Шумені, що на території сучасної Болгарії. Хоча й не зазначено, що його також копіювали там, ми знаємо, що Шумен був важливим центром османського книговиробництва, зокрема Корану.

 

Крім того, костюми в цьому рукописі (як і в деяких інших) свідчать про його балканське або егейське походження.

Другий примірник з’явився на ринку в 1998 році. На основі попереднього продажу цей рукопис також був ідентифікований як «Тухфету’ль-Мульк» Мехмедом б. Мустафою ель-Місрі, й датований 1794–95 роками та раніше.

 

Зрештою, третій примірник, що вийшов на ринок, з’явився у 2007 році. Він містить 50 високоякісних мініатюр. Цей рукопис датован 1737–1746 рр.

 

Й все це не просто випадкові малюнки, а частина літературної традиції, де еротичні сцени були не табу, а елементом культури, символізму та навіть навчання.

 

 

Й як завжди дивимося вглиб століть, щоб знайти першоджерело.

Отже, ця книга є перекладом розділу відомого арабського твору османського муфтія Ібн Кемаля (Kemalpasa-zâde, Şemseddin Ahmed, 1469–1534) — «Rücûu’ş-şeyh ilâ sıbâh fi’l-kuvveti ale’l-bâh». Його чи ні — досі не доведено, бо, може, взяли відому особу та поставили пізніше автором, щоб було авторитетніше. Але…

Найбільше вірогідним автором трактату є лікар Shihab al-Din Abu al-Abbas Ahmed ibn Yusuf al-Tifashi (помер у 1253 р.). Він народився у Північній Африці (або Тунісі, або Алжирі). Потім навчався спочатку в Тунісі, а потім у Каїрі, де був широко відомий як лікар і завдяки книзі про дорогоцінні камені «Kitāb azhār al-afkār fī jawāhir aḥjār»  — «Flowers of Thought on Precious Stones \ Квіти роздумів про дорогоцінне каміння» або «Best Thoughts on the Best of Stones \ Найкращі роздуми про найкраще з каменів».

 

Й згадала я одразу про книгу Альфонса Великого за каміння. Як бачите, в нього було звідки взяти матеріал для свого твору. 

 

Але лікар був не тільки гемологом, а й сексологом. Бо він також написав ще одну працю про секс: «Насолода сердець, або те, чого ви не знайдете в жодній книзі \ Nuzhat alalbab fima la yujad fi kitab». 

 

Та й повна назва першоджерельного твору «Кітаб Руджу аш-Шейх» у вільному перекладі — «Повернення старого до молодості через силу сексу». Й первісний варіант, що я знайшла у антикварів, складається з двох томів, на які рукопис фізично розділено.

Другий том, повністю присвячений жінкам, охоплює еротичні анекдоти, непристойні вірші та детальні історії побачень, що охоплюють різноманітні сексуальні вподобання; деякі з них добре відомі з перекладу Ібн Кемаля та зробили турецьку «Руджу аш-Шейх» найвідомішою з усієї османської еротичної літератури бахнаме.

 

Перший том присвячений виключно чоловікам і складається з тридцяти розділів, які охоплюють неймовірну колекцію медичної та фармацевтичної сексуальної науки, відсутньої в османській версії:

-уроки з анатомії,

-сексуальної гігієни

-рецепти різних афродизіаків (особливо для літніх чоловіків)

-ліків, які сприяють або запобігають вагітності.

 

Рецепти варіюються від кори дерева кеш’ю, замоченої в скипидарі та розсмоктуваної як пастилка, до анальних добавок та засобів для посилення ерекції, а також процедур, які посилюють задоволення жінки від акта.

 

Але в Османській імперії твір став різновидом бахнаме — загальної назви еротичних трактатів, які були поширені в Османській імперії. Його відкоригували або, як я це зву, «кастирували».

 

Незважаючи на скорочення, переклад свого часу викликав значний інтерес і був справжнім бестселером. Її неодноразово перекладали вже у XVII–XVIII століттях, іноді під іншими назвами: «Рахат аль-Нуфус», «Рісала фі’л-Бах», «Кітаб ас-Сафа ва’с-Сурур» — і різними авторами.

 

Такі рукописи навіть дарували видатним діячам того часу, включно із султанами — наприклад, Мурадом III та Ахмедом III. Звичайно, у спеціальній упаковці, щоб не «розбещувати суспільну мораль».

 

Книгу також замовив султан Yavuz Sultan Selim — батько Сулеймана Пишного і, відповідно, свекор Роксолани. Хоча вона його ніколи не бачила, бо він помер до того, як вона потрапила до гарему.

 

Бо «rücûu’ş-şeyh ilâ sıbâh fi’l-kuvveti ale’l-bâh» Кемальпашазаде було зроблено на прохання султана Селіма I, враховуючи, що в нас є копія, датована 1519 роком. Ця копія, скоріш за все, знаходиться в колекції Хамідіє — hamidiye, номер 1012, в музеї Сулейманіє — Süleymaniye.

 

Але це нам говорить про те, що синочка Селіма — Сулейман Пишний— мав цю книгу. Подобалося це Роксолані чи ні — але рукопис був у палаці.

 

Чи читала вона її? Чи читали вони її разом і експериментували? Може, саме тому вона стала його найулюбленішою жінкою? Або вона її знайшла у бібліотеці та відкрила йому таємниці кохання? Це вже окреме питання, на яке ми ніколи не отримаємо відповіді. Бо що було в спальні султана, залишається в спальні султана.

 

Але, якщо ви хочете узнати що було в подібній літературі…

 

 

Може, містерія Роксолани була зовсім іншою? Не в магії вона черпала натхнення, як іноді зараз пробують її звинувати. 

 

Бо у багатьох османських текстах жінка зображена не пасивною, а активною стороною. Жіноче задоволення вважалося важливим для гармонії в домі. Існували окремі розділи про жіночу фізіологію, бажання, техніки. Це дозволяє побачити Роксолану не як «жертву гарему», а як жінку, яка могла мати знання, силу й інструменти впливу.

 

Ось так, шукали ми одне, а знайшли щось більше ніж картинку-мем про османську культуру…

 

А переклад тексту до малюнка приблизно такий (перекладав ШІ — бо це османьска по якой спеців у світі всього нічого)

 

 

 

Alexis Zorba написав про технику «золотого ланцюга» наступне:

 

 

Суфійська техніка омолодження а-ля тантра? Не знаю…

 

А Роксолана могла бути не «чаклункою», а жінкою, яка знала, як працюють тіло, психологія й культура кохання. Бо у палаці еротичні трактати були не лише «про секс». Вони формували образ ідеального правителя:

— сильного

— здорового

— здатного до продовження роду

— гармонійного в особистому житті

 

А головне — “Rücûu’ş-şeyh ilâ sıbâh” був частиною медичної традиції. Це важливий нюанс, який мало хто знає. У середньовічному ісламському світі еротичні трактати були частиною:

— медичної освіти

— підготовки лікарів

— трактатів з гігієни

— порадників для подружнього життя

 

Тобто це була нормальна частина науки, а не «порнографія». Й тому жінка, що була в темі, могла впливати не лише на серце султана, а й на його самовідчуття як правителя.

 

Література: