Магопад

Доброго вечора та мирної ночі до віконця зоряне панство, що сидить на хмарах, попиває космічний чай і чекає, що ж там мадам Історія сьогодні витягне зі своєї скрині.

Сьогодні мадам Історія принесла нам історію не про джинів, не про інкубів, не про рожево‑мерехтливі бари. Сьогодні — про небезпечну магію, ту, що ходить тихо, але б’є гучно. Бо є в мене подруга… Або, як вона сама себе називає, мудрогельна жіночка з кармою, що тягнеться через втілення, як шлейф весільної сукні богині.

І ця жіночка давно зрозуміла одну просту істину: Магія проти когось це пінг‑понг. Бо полетіло туди — прилетіло назад обраткою. І так до нескінченності. А клієнти оплачують цю гру.

А в цьому бутті стільки всього цікавого, що витрачати енергію на магічний пінг‑понг, то як купувати квиток у цирк, коли ти й так живеш у цирку. Тож вона почала все це… то анулювати, то перекидати по 13 правилам, то розплітати, якщо так треба по кармі.

І поле трохи змінилося. А потім ще трохи. А потім… ой‑ой‑ой, змінилося так, що вона почала відчувати не тільки пряму магічну дію, а й косвенну. Ту саму, яку зазвичай ніхто не діагностує. Ту, що летить не в тебе, але зачіпає, бо колись у минулому житті ти з тими людьми щось там зав’язувала, щось там підписувала, щось там обіцяла.

Ну знаєш, як це бува: десь хтось робить ритуал, щоб ніхто не зміг побороти та змістити великого й могутнього «керивника», що уявив себе Александром Македонським, Наполеоном і трішечки Гендальфом у одному флаконі…. Й замість того, щоб піти до психіатра й вийти з влади, починає робити все, щоб ту владу утримати й увійти в історію.

І всі, хто потенційно може повстати проти нього, отримують косвенний оморок, проблемку, підселення руйнуючими істотами, затуманення та іншу хтонь. Не завжди ті, хто ритуал виконує, розуміють — як воно ляже на світову мережу. Але роблять, думаючи, що вони всесильні, бо не бачать усю картину.

І от наша мудрогелиця дивиться на це все… і бачить, що по кармічних стежках минулих втілень на неї теж відгукується. Бо вона колись теж була в тій зав’язці. І в тій. І в тій. І ще в тій, про яку навіть згадувати не хочеться.

Вона подивилась на кількість косвенного — і глибоко зажурилась. Бо ну не можна відбивати або анулювати все це в людському втіленні. Ніяких століть не вистачить, навіть якщо жити довше, ніж черепаха‑мудрець. І от вона сидить, думає, що ж робити…

І тут у медитації до неї приходить така вся фея — сяюча, легка, з голосом, як дзвіночки. Фея поправила свій місяць на голові, зітхнула так, що здригнулися всі зорі, й видала той славетною інтонацією Раневськой:

— Деточка, ну так візьми й лупани по тим, хто може тобі нашкодити. І живи собі спокійно.

Але наша панночка не з тих, хто кидає гранату в темряву. Особливо якщо в темряві можуть бути мавпи.

Вона задумалась:

— А якщо вони можуть, але не хочуть?

— Або хочуть, але не будуть?

— Або будуть, але не зараз?

Тоді вона переформулювала запит:

— По всім, хто хоче.

Але й тут щось не те. Бо хотіти — не значить зробити.

І тоді вона знайшла формулу, від якої навіть фея Фаїна зависла:

— Відібрати вітальну енергію у тих, хто магичить або почне магичити проти мене.

І почався… маґопад. Не дощ, не град — а справжній маґопад. Люди думали, що магія просто перестала бути модною. Що всі раптом «вийшли з практик». Що епоха закінчилась. Але ні.

То просто одна мудрогельна панночка задовбалась відпрацовувати карму й сказала собі :

— Досить.

І магія стала небезпечною, але тільки для тих, хто хотів нашкодити. Для решти ж світ став тихішим, яснішим, чистішим. Бо коли ти не граєш у пінг‑понг — м’ячик перестає літати. Можна стати суддею гри, але…

Але можна піти кудись в більш цікаве для тебе місце. Наприклад, плавати із китами в глибині несвідомого людства, насолоджуючись зорями в безмежному космосі свідомості. Бо коли ти йдеш із гри — поле стихає. А коли ти йдеш у глибини несвідомого плавати з китами — світ сам підлаштовується під твою тишу.