Ідея кінця світу здається нам релігійною або міфологічною. Але якщо придивитися уважніше, то апокаліптичні уявлення — це не фантазія, а культурна пам’ять людства про реальні катастрофи, які наші предки переживали протягом тисячоліть. Від мегалітичних комплексів мисливців-збирачів до біблійних текстів — усюди простежується одна й та сама тема: небо може принести загибель.

 

ГЕБЕКЛІ‑ТЕПЕ: МОЖЛИВО, ПЕРШЕ АПОКАЛІПТИЧНЕ БАЧЕННЯ ЛЮДСТВА

Ще до появи міст, письма й держав, близько 12 000 років тому, на території сучасної Туреччини люди зводили мегалітичний комплекс Гебеклі‑тепе. Нові дослідження припускають, що його символи можуть бути найдавнішим записом космічної катастрофи, яка глибоко вразила ранні спільноти.

 

У роботі Мартіна Світмана та Димитріоса Цикріциса (University of Edinburgh) стверджується, що знаменитий «Vulture Stone» (Плита 43) може бути астрономічною датою, що позначає падіння фрагментів кометного потоку Таурид  ~10 950 р. до н.е. — на початку Молодшого Дріасу, різкого похолодання, яке змінило хід людської історії.

 

Існує гипотеза, що саме позаземной вплив став причиною похолодання десь на 1300 років молодшого дріасу (YD).   Але є версія, що цей процесс, разом з глобальним затменням — був наслідком виверження великого вулкану Лаахерзе в Німеччині. 

 

Дослідники припускають, що символи на плиті в Гебеклі-тепе можуть бути записом метеоритного удару, який сприймався як космічне попередження. Інші роботи Світмана також підтримують інтерпретацію Гебеклі‑тепе як місця, де спостерігали метеорні потоки та фіксували небесні події.

ШУМЕР: ПЕРШИЙ ЗАПИСАНИЙ АПОКАЛІПСИС

Перші письмові апокаліптичні сюжети з’являються у Шумері (Месопотамія) близько 2600–2000 рр. до н.е.

У шумерському «Еріду Генезисі» та аккадському «Атра‑Хасісі» описано Потоп, який знищує людство за рішенням богів.

Це — перший відомий людству структурований сценарій кінця світу:

— кара богів,

— знищення цивілізації,

— один праведник, що виживає,

— відновлення світу після катастрофи.

Саме шумерський Потоп став основою для:

— вавилонського епосу про Гільгамеша,

— біблійної історії про Ноя,

— грецького міфу про Девкаліона.

 

МЕСОПОТАМІЯ: НАРОДЖЕННЯ АПОКАЛІПТИЧНИХ ВИДІНЬ

У вавилонських та ассірійських текстах (1800–1200 до н.е.) з’являються перші видіння «кінця світу» у формі небесних знамень. Це щоденні записи жерців-астрономів, де фіксуються:

— затемнення,

— падіння «зоряних знаків»,

— появи комет,

— темрява над землею,

— вторгнення «чужих народів»,

— падіння царств,

— божественні кари.

Ці записи не є апокаліпсисом у пізнішому сенсі, але саме вони містять найдавніші згадки про небесні катастрофи, які вавилоняни трактували як попередження богів.

Enūma Anu Enlil (розділ Ištar) Це найбільший корпус астрологічних знамен. У ньому збереглися прямі згадки про «зірки, що падають», «спалахи», «темряву» та інші ознаки катастроф.

Це вже апокаліптична логіка, хоч і не оформлена в окремий жанр.

 

ЗОРОАСТРИЗМ: ПЕРША ЗАВЕРШЕНА МОДЕЛЬ КІНЦЯ СВІТУ

Приблизно 1200–1000 рр. до н.е. у «Авесті» формується перший повний апокаліптичний сценарій:

— остання битва добра і зла,

— прихід спасителя Саош’янта,

— воскресіння мертвих,

— очищення світу вогнем,

— створення нового, досконалого світу — Frashokereti.

Ця модель вплинула на:

— юдаїзм,

— християнство,

— іслам.

 

БІБЛІЯ: КУЛЬМІНАЦІЯ ТИСЯЧОЛІТНЬОЇ ТРАДИЦІЇ

Біблійні апокаліптичні тексти (Єзекіїль, Даниїл, Одкровення) — це синтез:

— шумерських міфів,

— вавилонських видінь,

— зороастрійської есхатології.

Тобто біблійний Апокаліпсис — не початок, а кульмінація давньої традиції, яка формувалася тисячі років.

 

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ.

Середньовіччя — це епоха, де очікування кінця світу було не маргінальною ідеєю, а частиною повсякденного досвіду, політики, культури й навіть економіки. Люди не просто вірили в Апокаліпсис — вони жили в його тіні. І ця віра справді впливала на хід історії. Фрески Страшного суду були всюди — від храмів до ратуш. Війни оголошувалися як «битви добра і зла».

Раннє Середньовіччя (VI–X ст.) — страх перед «кінцем тисячоліття»

Після падіння Риму (476 р.) багато християн сприйняли це як знак, що пророцтва з «Одкровення» почали здійснюватися.

Особливо популярною була ідея, що кінець світу настане після 1000 років від Різдва Христового. Чому це стало масовим?

— війни та голод;

— епідемії;

— затемнення й комети;

— крах старих імперій.

Це створювало відчуття, що «світ розвалюється».

Рік 1000 — міф і реальність

Популярний міф каже, що Європа масово чекала кінця світу в 1000 році. Насправді історики уточнюють: паніки не було, але апокаліптичні очікування справді посилилися. Хроністи описують:

— страх перед кометами;

— масові покаяння;

— паломництва до Єрусалима;

— відмову від майна «перед кінцем».

Це не був хаос, але був підвищений релігійний трепет.

Рік 1033 — «справжній» апокаліпсис тисячоліття

Багато середньовічних богословів вважали, що відлік треба вести від смерті Христа, а не від народження. Тому 1033 рік став новою точкою очікування. Тут паніка була значно сильнішою:

— масові сповіді;

— продаж майна;

— будівництво церков;

— паломництва до Палестини.

Пророцтво Йоахима Флорського (Joachim of Fiore) створило базу для ще одного очікування. У XII ст. він створив впливову теорію «трьох епох»:

— Епоха Отця (Старий Завіт)

— Епоха Сина (час Церкви)

— Епоха Святого Духа — мала початися після великих катастроф

Його послідовники вважали, що епоха Сина закінчується у 1260 році, а потім почнеться перехід до кінця часів. Ця дата не справдилася, але апокаліптичний настрій залишився, і до 1500 року він знову вибухнув.

Чорна смерть (1347–1352) — Апокаліпсис, який здався реальним. Пандемія забрала до 50% населення Європи.

Люди бачили:

— трупи на вулицях;

— міста, що спорожніли;

— священників, які помирали разом з усіма.

Не дивно, що це сприймали як буквальне здійснення Одкровення.

Наслідки:

— рухи флагелантів (самобичування для «умилостивлення Бога»);

— погроми євреїв (шукали «винних»);

— падіння авторитету церкви;

— зміна соціальної структури (нестача робочої сили → кінець кріпацтва в багатьох регіонах).

Комета Галлея (1456) — «меч Божого гніву» стала знаком для віруючих, що час прийшов.

Папа Калікст III видав буллу, де наказав молитися проти комети, бо вважав її знаком:

— війни з турками;

— Божої кари;

— наближення кінця світу.

Комета стала символом апокаліпсису на століття вперед.

Можливо саме у XV столітті було дуже яскрава, драматична й добре задокументована історія масового очікування Апокаліпсису. І вона настільки вражаюча, що історики називають її найпотужнішою апокаліптичною панікою Середньовіччя. Істерія охватила Італію, Францію, Німеччину, Іспанію, Нідерланди. Усі чекали завершення Світу у 1499-1500 році бо у 1490-х роках Європа пережила: кілька затемнень, появу яскравої комети 1491 року, метеорні потоки, «кривавий місяць» у 1494. Також у 1494 році французький король Карл VIII вторгся в Італію. Це виглядало як буквальне виконання пророцтва: «З півночі прийде король, який принесе меч і руїну». Люди були переконані, що це — початок апокаліптичних війн й сприймали це як знаки з Одкровення Іоанна

Ще й істерія заверчена Джироламо Савонарола що проголосив

— що Церква зіпсована

— що Бог готує очищення

— що 1500 рік стане роком Божого суду

— що Флоренція стане «Новим Єрусалимом»

Народ в паниці. У Німеччині та Франції продавалися «апокаліптичні календарі» з точними датами кінця світу.

У XVI ст. Європа входить з відчуттям, що живе «в останні часи». Особливо після падіння Константинополя (1453) Європа була переконана, що прийшов час коли:

— Підіймається Османська імперія — це «звір з Одкровення»,

— Її наступ означає кінець християнського світу.

У 1490-х роках Османи активно тиснули на Молдову, Волощину й Крим. Хроніки Литви й Польщі згадують мор серед худоби, «великий голод», «повітря» (епідемії), «згубні тумани» та «чорні хмари».

В додаток зміна клімату й 1300–1850 — мале льодовикове похолодання. Найхолодніші фази — 1310–1320, 1430–1450, 1560–1660, а з ними голод й війни.

Але в саме цей скрутний час на перетині XV століття починає формуватися казацтво. Тобто у Європі очикують кінець світа, а Теренам нема часу на паніку. Бо тут свій апокаліпсіс з татар, московитів, литовців та ляхів й виживання вимагало дії, а не паніки.

А Європа занурювалась у атмосферу глобальної загрози.

Реформація (XVI ст.) — Апокаліпсис як політична зброя

Мартін Лютер був переконаний, що живе «в останні часи».

Він називав Папу «Антихристом», а католики відповідали тим самим. Апокаліптична риторика:

— виправдовувала повстання;

— підсилювала релігійні війни;

— формувала нові держави.

 

Але наука, медицина, філософія починають свій шлях. Навіть містики вже не претендують на Апокаліпсіс. Але люди… нейротицизм нашой нервовой системи не може зупинитися в малюванні лякаючих картинок. (Про нейротицизм буде в іншой статті про.. ну там буде опис як мова й нейронни мережи формують емоції… але буде коли я її доопрацюю, бо це на грані новітних досліджень. А поки продовжимо за Апокаліпсіс у історії, а не нейрології й лінгвістиці.)

1910 — Комета Галлея і страх отруєння Землі

Коли астрономи оголосили, що Земля пройде крізь хвіст комети Галлея, газети писали про:

— «ціаністий газ у хвості комети»,

— можливе «задушення атмосфери»,

— «кінець цивілізації».

Люди купували «антикометні таблетки», маски, навіть «кометні парасолі». Це був перший глобальний апокаліптичний страх, поширений мас-медіа.

1945 — Ядерний апокаліпсис

Після Хіросіми та Нагасакі людство вперше усвідомило, що кінець світу може бути створений людськими руками.

З’явилися:

— концепція «взаємного гарантованого знищення»,

— «Годинник Судного дня» (Doomsday Clock),

— перші наукові моделі глобальної ядерної зими.

Це був апокаліпсис без богів — чиста фізика.

1960–1970-ті — страх перед перенаселенням і екологічним колапсом

Після виходу книги The Population Bomb (1968) світ охопила паніка:

— «людство задихнеться від нестачі ресурсів»,

— «екосистеми зруйнуються»,

— «настане глобальний голод».

Це був апокаліпсис екологічний — і він вперше мав наукове підґрунтя.

1980-ті — ядерна паніка другого покоління

Після розміщення ракет у Європі та інцидентів на кшталт «помилкової тривоги Петрова» страх повернувся з новою силою.

Попкультура відреагувала:

— The Day After (1983) — фільм, який спричинив паніку в США,

— Threads (1984) — найпохмуріший апокаліптичний фільм в історії.

1999–2000 — «кінець тисячоліття» і Y2K

Люди знову чекали апокаліпсису — цього разу цифрового.

Страхи включали:

— «крах усіх комп’ютерів»,

— «зупинку електростанцій»,

— «колапс банківської системи».

Це був перший техноапокаліпсис.

2012 — Міф про календар майя

Хоч наукового підґрунтя не було, медіа створили глобальну істерію:

— «кінець календаря майя»,

— «планета Нібіру»,

— «полюсне перевертання».

Це був апокаліпсис як масова розвага.

 

СУЧАСНІ АПОКАЛІПСИСИ (XXI ст.)

Сьогодні апокаліптичні сценарії формуються навколо:

— кліматичної кризи,

— пандемій,

— штучного інтелекту,

— астероїдних загроз,

— геополітичних конфліктів.

Це вже не міфи — це моделі ризиків, які обговорюють науковці, уряди та міжнародні організації.

Але один з факторів реальний — це зміщення полюсу нашої планетки. Й він реально рухається швидко. До чого це може привести — не знаю.

 

АПОКАЛІПСИС ЯК КУЛЬТУРНА ПАМ’ЯТЬ ПРО КАТАСТРОФИ

Можливо, апокаліпсис — це не релігійний мотив, а пам’ять людства про реальні катастрофи:

— падіння метеоритів,

— різкі кліматичні зміни,

— повені,

— виверження вулканів.

Гебеклі‑тепе може бути найдавнішим свідченням того, як люди намагалися осмислити небесну загрозу.

Шумер — першим, хто записав це у вигляді міфу.

Зороастризм — першим, хто створив цілісну систему.

Біблія — тим, хто зробив апокаліпсис універсальною ідеєю.

Страх перед кінцем світу — це, можливо, глибока культурна пам’ять про космічні події, які колись змінили людську історію.

 

Й якщо згадати за біблейську історію Лота й спалених вибухом комети у 1650 році до н.е. можливо ( не можемо доказати бо знищено вщент) мінойських містах Іорданськой долини, то Небо — яке може стати смертельною загрозою — реальність, а не легенда.

 

@ Ежені МакКвін-2026