У вирі часу все зникає
Нічого звідси не візьмеш.
Безодня забуття плинає,
Смерть павутиння разгортає
І ти від того не підеш.
Любов й ненависть поглинає
Невпинних втілень течія.
А сивий Всесвіту зітхає
І тебе знову зустрічає,
То смерті подих, то життя.
Безліч шляхів плине по часу,
Гудить кужілка золота.
Та посміхається до мене
Сансара, сива та стара.
Відволікаючись від прядки
Беззуба вікова карга,
Вмить обертається на Діву.
Така висока і струнка.
Та руки в боки опирає,
Чи тільки скалку не взяла.
На мене зверху озирає,
Дбайливо сукню поправляє
Й мовля:
Вмирала тількі, щоб ожити.
Жила, щоб кануть в небуття.
З колодязя червону нитку,
До втілення коловороту,
Втягла!
Поміж часами та світами
Зіркова музики струна.
Мандруй, співай моя небога
Краплина вічного Буття.
Від Бога, а потім до Бога
Співа!
©ЕженіМакКвін — 2024