Знаходження «своєї» дороги забезпечується перевертанням тіла, що виключає людину – жертву нечистої сили з просторової структури іншого світу. Це висловлювання ніби руйнує межу, створену «нечистим» [Жуйкова 2004, с. 269]. 

Слов’янській культурі властиві вірування, що дорога ділиться на дві частини 

• праву, по якій ходять люди, 
• і ліву, якої ходять тварини і нечиста сила. 

В цьому контексті важливим є відсилання потойбічного на «свою дорогу», тобто свою територію, де ці істоти не можуть шкодити. 

Пов’язаний з іменником дорога, як номінативного спрямування життєвого шляху, втіленого у послідовності подій. В уявленнях слов’ян життєвий шлях детермінований вищими силами і співвідноситься з долею. 

Пов’язує цей вислів з процесом вилучення з категорії пращурів і включення в категорію нечистих покійників. Відповідним чином людина мала пройти свій шлях, призначений йому Богом. 

Той, хто виголошував цю формулу, нібито знімав з себе відповідальність за те, що вважає покійника нечистим, огороджуючи себе від його помсти. Отже, вислів «туди дорога» виконував дві функції: показував місце поховання (болота, очерети), окреслював місце перебування заложного покійника, тому міг застосовуватися у випадках наглої смерті як покарання за гріхи.

Зараз вживається по відношенню до особи, яка становить небезпеку для інших.