Пам’ять ллється повз пальці
Холодна й чиста мов джерельна вода.
Скільки разів я себе зраджувала?
Скільки років буття собою була?
Кохала чи то бавилась,
Страждала чи то марилось?
Усе, що зі мною було,
Звідкіля воно прийшло?
Куди моя стежка небесна попрямує,
Коли душа крізь забуття помандрує?
Коли відпущу марево людського життя
Ким у іншому світі, за межею, буду я?
А може то кундаліні змій
Зашипить, голову доверху підійме
Розкриє крила із моїх мрій
Та блискавкою до Бога полине.
Буде там на колінах у Творця бавитися
Пісеньки співати та світами втілення цікавитися.
І одного дня почне божа Душа проситися
До життя людського із високого неба кинутися
Безпам’ятством покрити очі, щоб людиною прокинутися.
Знов акторкою, Душею втіленою у виставі Творця виступати
Під оплески янголів радіти, любити, журбу до небес виливати.
А вночі, коли чоловік та діточки поснуть, у небо дивитися. Щоб марилось,
Як у Бога на колінах Душа пісеньки співала, та безсмертям бавилась.
Copyright©Ежені МакКвін 2018