Добрий вечір шановне зоряне панство. Й знов в нас хорор казочка за чаклунство. Бо лю я казки. Й в них завжди є над чим замислитися.

 

Жила була дівчинка й життя в неї було важке. Бо родина не дуже ласкова була до дітей, бо час був такий. А потім й чоловік дістався лютий. Й дітей в них з ним народилося багато,а сил на все це нема. Й родина весь час “жре” ємоційно. Та ще й порівнює вона себе весь час із іншими, в кого доля кращя як на неї здавалося.

 

Й так їй закортіло бути сильною та величною, бо не було вже мочі терпіти ті муки як зовнішні так й ті ємоції, що унутрях. Й стала вона шукати, як виправити Долю на те, що люди навкруги називали щастям.

 

А тут неподалік жила трансемперічна істота. До того вона людиною була, що померла у мандрах, та люди її на перехресті й поховали. Ось й зависла жива душа між світами й забула, що колись була людиною. Й не одна вона там така була, бо за століття багато хто біля перехрестя зустрів свій кінець.

 

Ось ця привидообразна гоп-кумпанія то мандрівників налякає, то їм курку принесуть та закопають живцем. Хтось чорного собака принесе у пожертву за виконання бажання. Час плине й стали люди цих мертвяків — демоном перехрестя називати. Звичайни ж не бачать, що воно тут не одно.

 

Й тут хтось серед вечірних розповідей на вечорницях, розказав биличку за те, що якась там відьма вночі пішла на перехрестя, отримала там помічника й тепер живе побагатому й усі її бояться.

 

Й пішла вночі наша дівчина на перехрестя, та позвала невідомо яку істоту до свого роду жити. Мов я тебе зараз беру й ти мені допомагаєш. Так істота з перехрестя перейшла до її рода. Назад вже не повернеш цю хтонь, тому нащадки мають цей контракт підтримувати. Й якось жіночці такі легше стало жити. А демон отримував свою їжу від неї. То курку, то ще щось живе.

 

А потім жіночці закортило ще й вседозволеності та безкарності. Й вона почала просити й якусь людину із світу ізжити.

 

А мертвяку то що? Їжжжжжаааааа

 

Стали люди цю жіночку боятися та відьмою називати. Ось такий тандем. Й коли вона померла, деяки діти (з тих хто вижили) відчули той контракт з тою трансемпіричною істотою й теж стали її годувати. Чим? А тим самим що й мати. А хто відмовлявся, то хтонь перетворювала життя цих людей у пекло.

Демон із часом все більше й більше їсти хо. Й нащадки мають віддавати йому теж все більше й більше. Ось такий родовий демон, що живе з людями в тандемі.

 

Й в кожном поколінні були ти, хто мав цю істоту підтримувати та й годувати. З того часу їх рід стали чаклунами в селі звати.

 

Та ось якось, десь на сьомому поколінні, народились дві сестри. Одна хотіла величі, сили, вседозволеності та безкарності. Інша теж, але пішля шляхом звичайной соціальной реалізації. Але то одне то друге в неї не ладиться. А в магію як сестра йти не хо. Бо недобре в неї відчуття від цього. Й вирішила вона звернутися до людей з світу магічного мистецтва за допомогою.

 

Подивилась на неї одна магичка й міркує. Не родовичка, не книжниця… бачить вона… а родова контрактниця. Й карає її родовий демон за то, що вона не хоче прадавній договір підтримувати. А зняти таку істоту можно тількі якщо всі в родині згодни. Чи згодна буде сестра, що до чаклунства подалася, відмовитися від величи, сили, вседозволеності та безкарності?

 

Ну хто від такого відмовиться? Ми то з вами розуміємо людськи пристрасті та ляки, зляки, переляки, що стоять за прагненням сили, величи, вседозволеності та безкарності…

 

Але була у той магички подруга… ну скажемо так .. на той момент вона виконувала обовязки балансувальника карми на кшалт дхармапалів. Це якбе така робота, яку тре виконувати згідно з кармою-дхармою. Грошей воно не приносить, але відпрацьовуєш багато чого. Й у “команді” саме цього виконавця під началом мертвяки. Ну така то посада. Бо мертвяків теж хтось має переправляти до нових втілень, та якось розрулювати їх двіж між світами. Деяки “дхармапали” розрулюють ігріща демонів, деякі нагів та природних тонкопланових істот. В кожного своя епархія, так можно сказати. Це не суть, а якбе тимчасови обовязки — посада. Потім можуть перевести на іншу. Више чи нижче — це вже як дхарма ляже, відповідно до дії.

 

Ось магичка й пришла до цієї колежанки поміркувати. Бо людина ж прийшла за допомогою, але реально допомогти в такої сітуації неможливо.

Тут тре казати, що посаду дхармапалів «ставлять» тих, хто вже добре розуміє — якщо щось до тебе торкається, то тре туди подивитися.

 

Подивилася у безодню “дхармапальша” , поперевіряла й подумала… може прийшов час на окремій території повідпускати мертвяків, що стали родовими демонами? Вони ж первісно мертвяки й вже достатньо тусанули між світами. Й може прийшов час їх перевести в нове втілення?

 

Хоча інша дхармапальша, її подруга та колежанка, запитала: цих переведешь, але люди ж знов контрактів напідписують. Пам’ятаєш, коли ти перевела господиню цвинтаря, що там 200 років за всім стежила, то на її місце стали духи двух алкашів. Й яке безладдя на цвинтарі почалось.

 

Але відповіла їй та, що коли й цих “алкашей” теж перевели, то прийшов на це місце гарний газда. Й тепер там буде краще ніж до того.

 

А люди… ну завжди будуть ти, хто прагне сили, величи, вседозволеності та безкарності. Й хто підпише нови контракти й віддасть своїх нащадків якомусь мертвяку, заради кращого життя. Бо не всі мають силу подивитися своїм обавам у очі. До того ж на це можно подивитися як на ротацію кадрів у моєму департаменті. Тут не до добра й зла. Ці “мертвяки” своє відпрацювали й мають йти далі, відповідно до напрацьованного. А ти хто прийдуть, то теж на то дхарма. Й не мені законам світа заперечувати. Поки до мене через людей чи сітуацію не торкається — я не лізу.

 

Який кінец у казочки? А ви бачите тут кінец? Я бачу тут коловорот сансари…

 

Всім гарного настрою та свідомості.