Однієї тихої ночі, коли простір зітхав, як старий кіт на подушці, моя подруга — та сама, мандрівниця між світами, що знає всі стежки між снами й реальністю — раптом згадала, що за всіма магічними системами, оракулами, картами, рунами, чайними листочками й навіть капризами карми… мала б уже давно трапитися любов. І не просто так, а прямо поруч.

«Вже давно біля тебе ходить», — казали всі системи, як одна.

А вона дивилась то ліворуч, то праворуч — і нікого. Хіба що кіт сусідський, але той не рахується, бо він уже одружений.

І от одного вечора, клацаючи телефоном, вона випадково натиснула на якусь історію з пташками. Ну, знаєш — ті милі відео, де всесвіт підморгує. 

Й туд… бах!  Прилітає їй «фазан». Ну, не буквально птах. А чоловік, що вже багато років висів у неї в телефоні, як забута закладка.

Колись вони мали піти на побачення, але не склалося — то Меркурій ретроградний, то він, то вона, то всесвіт вирішив «не сьогодні».

І тут вони з подругами починають перевіряти — а чи це той самий кармічний, прописаний у всіх системах? І так, і так, і так — усі тести, всі карти, всі знаки показують: він!

Питань до простору нема.

Все сходиться.
Все логічно.
Все магічно.

Але моя подруга ж не проста. Вона ж Та, Що Спершу Дивиться В Кармічний Вузол, А Потім Уже В Очі Чоловіку.

От й полізла дивитися, що там за уроки-задачі-млинці з вишнею за квест «пройди це — і буде щастя».

Подивилась.
Зрозуміла.
Зітхнула.

І сказала йому чемне, ввічливе, але дуже тверде: «До побачення».

Бо іноді уроки краще проходити в полі та практиках, а не в реальності. В полі хоч ніхто особо не плаче, максимум — енергетичні сутності ображаються.

І от вона закрила той вузол, подякувала простору, вимкнула телефон…  і тут же — клац! — Всесвіт такий:

«Добре, дитино, молодець. Тримай цукерочку».

Бо одразу здійснилося одне її давнє бажання. Вона мріяла побувати на концерті групи, яка вже багато років не виступає разом.
Хотіла бачити сцену близько, чути кожну ноту, але не стояти в натовпі. Хотіла з тою музикою танцювати, пити каву й бути вільною, як вітер у нічному місті.

І наступного дня… вона просто вмикає один із каналів — і , о Боги та інші трансемперічні творіння Універсального Поля свідомості! Живий концерт тієї самої групи. Вони зібралися після років сольних кар’єр, щоб прорекламувати новий альбом.

І вона стояла перед телевізором під час live broadcast з іншого боку Всесвіта з чашкою кави, танцювала, сміялася, підспівувала… а через простий рапорт, дзеркальні нейрони та трішечки магії була там, у залі, поруч зі сценою.

Всесвіт іноді не дає примарного кармічного кохання, але дає музику. І це теж форма любові. Саме любові…

Моралі, як завжди, не буде. Бо в магії моралі не існує — є тільки досвід, бажання й трохи рожево-мерехтливого світла між світами.

ЕженіМакКвін©2026

Повернутися на Дневники ведьмы