Ми не знаємо, коли саме з’явилася лялькова магія. У письмових джерелах вона вже постає зрілою — у Месопотамії існують цілі цикли ритуалів Maqlû, Šurpu та інші, де фігурки ворогів, демонів чи хвороб зв’язують, ламають, топлять або спалюють, щоб нейтралізувати зло.

 

Але археологія дозволяє зазирнути ще глибше — у часи, коли писемності не існувало, але дії людей уже залишали сліди. І ці сліди дивовижно нагадують те, що пізніше буде описано в магічних текстах.

 

На відміну від попередньої культури PPNA, яка вирізьблювала символи переважно на камені, люди доби PPNB ( Pre-Pottery Neolithic B Неолітична доба без кераміки, фаза B) впровадили справжню інновацію — глину. Доступну, пластичну, слухняну матерію, з якої можна було швидко створити будь-який образ.

 

Фігурки, про які йдеться, походять з Айн‑Газаля (Йорданія) і датуються серединою IX — початком VIII тисячоліття до н.е., приблизно 8300–7500 рр. до н.е. Це період Middle Pre-Pottery Neolithic B (MPPNB) — час, коли в Леванті формуються перші великі осілі громади та складні ритуальні практики.

 

Тож цим фігуркам понад 9–10 тисяч років, і вони належать до найдавніших відомих антропоморфних глиняних образів у світі.

І, можливо, саме вони є найдавнішими свідками лялькової магії.

 

Це крихітні антропоморфні фігурки заввишки лише 3–5 см. Їхні малі розміри виключають демонстрацію в громадському просторі — натомість натякають на особисту, приватну, можливо навіть секретну функцію.

— Багато з них навмисно пошкоджені: розбиті, проколоті або зламані ще в сирому стані.

— Є фігурки зі слідами обпалення, ніби їх кидали у вогонь як завершальний акт ритуалу.

— На деяких видно відтиски мотузок — їх обмотували (одну з них по діагоналі 12 разів), можливо «зв’язуючи» силу чи людину, яку вони символізували.

 

Фігурки траплялися переважно в невеликих житлових будівлях. Їх не знаходили в апсидальних чи круглих спорудах LPPNB з товстими штукатурними підлогами, у великих багатокімнатних комплексах, а також у «спеціальних будівлях» з обробленого вапняку, де платформи та ортостати свідчать про ритуальну функцію. Не було їх і поблизу передбачуваного святилища PPNC з кам’яною статуеткою вагітної жінки.

 

Дослідники підсумовують: просторовий та хронологічний розподіл фігурок в Айн‑Газалі переконливо свідчить, що ці артефакти належали до побуту, а не до громадського культу. Їх виготовляли, використовували та утилізували у повсякденному житті.

Це не схоже на іграшки. Це не схоже на випадкові пошкодження. Це — дії, які мають разючу подібність до того, що через тисячі років буде записано в месопотамських ритуалах: зв’язати, зламати, спалити образ, щоб вплинути на реальність.

 

Стародавні клинописні тексти свідчать, що ліплення з глини пов’язували з найвищою силою — творенням життя. Богиня Намму створює людей із глини безодні. Богиня Аруру, шукаючи пару для Гільгамеша, «вмила руки, взяла глиняну кулю, замісила її — і народився Енкіду».

 

І тут історія робить дивний, майже іронічний поворот. З глини боги створили людей. А люди потім створили з глини фігурки — захисників-богів і духів, коханих, привидів, відьм, хвороб і навіть безликих демонів, “як хмари, що то збираються, то розчиняються”.

 

На ці фігурки «перекидали» хвороби, пристріт і зло. Їх ховали в безлюдних місцях (привіт українським замовлянням «де люди не ходять, собаки не гавкають»). Іноді спалювали, розбивали, топили в річці — знищували разом із тим, що вони уособлювали.

Дивна історія… але дуже людська.

 

І тепер ми знаємо, коли вона починається: 9–10 тисяч років тому.

 

Цікаво, як це прописано на рівні генів, що формують нейронні мережі для… навіть не знаю, як це правильно назвати… схильності до симпатичної магії лялькових фігурок?

 

Та любов до мотанок теж сюди… на відміну від глини нитки мають іншу магічну символіку. Бо глина то «плоть», з якої «зроблено» тіло людини. А нитка то доля та зв*язок із богами Долі. Трошки різни магічни впливи та небесни «офіси».

 

Й не можу не привести трошечки з Маклу VII 183–92, 200–203 де перераховуються майже всі ті ж магічни дії, щой й використовують чаклуни зараз:

 

«Хто б ти не була, відьмо, що брала глину для моєї (фігурки) з річки,

хто поховала мої фігурки в «темному будинку»,

хто поховала мою воду в гробниці,

хто збирала, викинути мною, обрізки з куп сміття,

хто відривала бахрому (з одягу) моєго в будинку валяльника,

хто збирав землю (якої торкалися) мої ноги з порога –

Я послав до брами набережної: вони купили мені сало для твоєї (фігурки).

Я послав до каналу міста: вони щипали мені глину для твоєї (фігурки).

Я посилаю на тебе палаючу піч, палаючого Бога Вогню,

вічно палаючого Бога Вогню, стале світло богів,

…

Вона покладається на своє хитро чаклунство,

але я (покладаюся) на стале світло Бога Вогню, судді.

Бог Вогню, спали [її], Бог Вогню, спопели її,

Бог Вогню, переможи її!»

 

Як там у середньовіччі — божий суд вогнем? Подібне?

 

 

@Неймовірні історії за Історію Магії та Магію Історії з Ежені МакКвін-2025

 

Література: